Галицька сага. Майбутня сила

– Менi вiдомо про вас! Ми вам пiдготували куренi.

Вiн показав на будинки, де Григорiй зауважив декiлькох старших чоловiкiв. За вiком i по одягу вони аж нiяк не могли належати до перших двох категорiй пластунiв. Здивований побаченим, Мирон поцiкавився, де ж решта пластунiв, на що комендант вiдповiв:

– Перша змiна прибуде через тиждень. Вас до того часу тут вже не буде.

Мирон розумiюче кивнув головою, а його супутникам залишилося здогадуватися, чого iм чекати.

У кожному куренi були подвiйнi причi[9 - Нари.

Вже розташувавшись (для цього довелося заповнити свiй порожнiй сiнник соломою), бiльш емоцiйний Ваврук не витерпiв.

– Мироне, скiльки ти ще будеш тримати нас з Грицем у невiданнi? – говорив вiн. – Для чого ми тут? Я так розумiю, що то дуже важне, бо навiть молодих пластунiв сюди не пустили.

– Ви маете рацiю, – вiдказав Ганiткевич.

Вiн поклав свiй сiнник на долiшню причу i побив по ньому кулаком.

– Пластова оселя вибрана для збору членiв ОУН, – повiдомив Мирон.

– А для чого? – поцiкавився Кандиба.

– Та питань е багато! Дехто навiть не знае, де вiн зараз перебувае: в УВО чи в ОУН! Певно, що про Збiр мова не йде – просто приятельська розмова провiдникiв з нами.

– А чому ми? – не вгавав Ваврук. – Ми з Грицем простi члени Органiзацii!

– Поки що! – мовив Мирон i цим заiнтригував молодших товаришiв. – А крiм того – подивiться, яка тут краса! Ну, от ви колись були в горах?

Григорiй i Василь заперечливо похитали головами. Дiйсно, чим мiг похвалитися двадцятирiчний Кандиба? Хiба що ледь помiтними горбами у лiсi, котрi – через вiдсутнiсть чогось вищого – перетинцi називали горами. Тут же, куди не кинь оком, всюди порослi смерекою пагорби i залежно вiд вiдстанi до них були всiх вiдтiнкiв вiд зеленого до синього на самому горизонтi.

– А повiтря яке! – продовжував Мирон. – Словом – не забудете довго!

Поки не почалося основне дiйство, Мирон Ганiткевич повiв своiх супутникiв на екскурсiю найближчими горами. До них приедналися двое прибулих з Тарнополя. Видно, Мирон був завсiдником пластунськоi оселi, бо знав тут всi стежки.