Галицька сага. Ante bellum

– А до чого тут вона? – нервово сiпнув плечем Вiльгельм.

– Вiллi, заспокойся! Нiхто не читатиме тобi моралi!

– Тодi навiщо ти питаеш про Полетт?

– Кажу ж: ми не вiдiрванi вiд свiту. Знаемо дещо. Елеонора (Альбрехт говорив про iхню старшу сестру) мiсяць тому написала листа, де висловила занепокоення появою цiеi жiнки.

– Чому?

– Розумiеш, Альфонсо, ii чоловiк, якимись своiми каналами спробував вияснити про Полетт Куйбу хоч щось.

– Що ти хочеш цим сказати? – не зрозумiв Вiльгельм.

Його вже почала нервувати ця розмова.

– Альфонсо дiзнався, що твоя Полетт видае себе за племiнницю Шарля Куйби. Колись вiн був французьким мiнiстром працi. Але Полетт не е його племiнницею. Просто використовуе однакове з ним прiзвище. До недавнього часу про неi нiхто не знав.

Вiльгельм усмiхнувся.

– Карле, що-що, а це я пояснити можу, – сказав вiн. – Нiхто не чув про Полетт до того i не почув би й потiм, бо вона проста телеграфiстка з Парижа! Їi iм’я сплило лише тому, що вона опинилася поряд Габсбургiв.

Карл Альбрехт на хвильку задумався. Затим взяв кухоль з пивом, до якого ще навiть не доторкнувся.

– Моя тобi порада, Вiллi: дiзнайся про неi бiльше! Для чогось же вона з’явилася у твоему життi!

– Карле, та про що ти говориш? Кому потрiбно пiдводити до мене просту телеграфiстку?

– Та хоча б тим, кому не подобаються твоi плани! – вiдказав Альбрехт. – Гадаеш, Польщi приемно дiзнатися, що Європою роз’iжджае такий собi Василь Вишиваний i направо й налiво дiлиться своiми планами щодо iхньоi Малопольщi Всхудней? А совiти просто так пропустять твое бажання стати королем самостiйноi частини Украiни? Вiллi, ти знаеш, як я до тебе ставлюся, тому послухайся моеi поради: будь обережним! Сам бачиш, що вiдбуваеться навколо.

Альбрехт випив пиво i пiдвiвся.

– Пiду провiдаю Елiс, – сказав вiн.

Вiльгельм провiв брата поглядом. Минула розмова була для нього неприемною, але аж нiяк не даремною. Найгiрше було те, що Альбрехт роз’ятрив i без того болючу рану. Вiльгельм пiдозрював, що Полетт, з котрою вiн випадково зiткнувся у паризькому Монмартрi, е аж нiяк не наiвною дiвчиною, якою вона старалася показати себе, але у нiй було щось генiальне, що заставляло його вiдкинути всi сумнiви.