Ярослав Мудрий

А раз так, то рiвень довiри до цих авторiв i iхнiх творiв, як правило, не вищий, нiж до наших лiтописiв.

Вважаеться, що найдавнiшi записи, якi використовувалися при укладаннi лiтописних зводiв, з’явилися не ранiше ХІ ст. Отже, говорити, що лiтописцi були свiдками подiй часiв становлення Русi, не варто. Лiтописнi повiдомлення записувалися й переписувалися в рiзний час, зазнаючи iнодi суттевих змiн. На лiтописцiв впливали рiзнi чинники – iдеологiчного, полiтичного й культурного характеру.

Певну iнформацiю нам можуть дати археологiчнi джерела. Проте вони допомагають у осмисленнi загальних тенденцiй iсторичного розвитку, «створюють фон» для iсторичних подiй. Варто також враховувати, що «дiапазон iнтерпретацiй» цих джерел часто е достатньо широким. Не слiд забувати й те, що данi археологii при вiдповiднiй подачi використовувалися й використовуються в iдеологiчних цiлях для доведення «правоти» певних концепцiй iсторичного характеру.

Виходячи з вищесказаного, зрозумiлим стае наше звернення до лiтописiв, передусiм «Повiстi минулих лiт» Іпатiiвського списку. Це не значить, що ми будемо слiпо йти за цим джерелом. Однак вважаемо, що воно дае можливiсть простежити головнi моменти в становленнi Русi як державного утворення.

Історики, посилаючись на лiтописнi джерела, витворили «канонiчну» схему становлення Давньоруськоi держави. Якщо вiдкинути деталi, то вона виглядае таким чином.

Перший етап – закликання варягiв.

У «Повiстi минулих лiт» пiд 6370 роком (862-м вiд Рiздва Христового) розповiдаеться: буцiмто мешканцi землi, де проживали iльменськi слов’яни (пiзнiше ця земля почала iменуватися новгородською), спочатку платили данину варягам. Проте вони в якийсь момент вирiшили не давати цiеi данини i вигнали варягiв «за море». «І не було в них правди, i встав рiд на рiд, i були усобицi в них, i воювати вони мiж собою почали.

Археологiчнi дослiдження нiби пiдтверджують цю версiю. Стара Ладога, яку вважають столицею iльменськоi Славii, звiдки закликали варягiв, знаходилася на важливому торговому шляху, котрий вiв iз Балтiйського моря через Волзький водний шлях до багатих мусульманських краiн Азii. Саме цим шляхом у ІХ ст.