Князі Острозькі

Московське вiйсько чисельнiстю помiтно переважало «литовське», очолюване Костянтином Івановичем. Тому «литовцi» зазнали нищiвноi поразки, а князь потрапив у полон, який тривав близько семи рокiв.

Росiяни не хотiли вiдпускати Костянтина Івановича нi за яку цiну, сподiваючись використати його таланти, й умовляли пiти на службу до московського князя. Розумiючи, що йому не вдасться визволитися, вiн склав присягу. Але коли з’явилася найменша можливiсть втекти, скористався нею. Зрозумiло, росiйська iсторiографiя не могла пробачити Костянтину Івановичу такого «грiха» i характеризувала князя як «безбожного врага и государева изменника».

Повернувшись з полону, наш герой знову отримав гетьманську булаву. Цей факт свiдчить, наскiльки високо цiнували його як полководця. Упродовж багатьох наступних рокiв князь переважно воював зi «степом», здобувши низку блискучих перемог над переважаючими силами татар. Найбiльш резонансними були перемоги у битвi на Лопушнянському полi пiд Вишнiвцем (28 квiтня 1512 р.

) та бiля рiчки Ольшаницi на Киiвщинi (6 лютого 1527 р.). У першому й другому випадках, за свiдченням сучасникiв, були розбитi орди чисельнiстю понад 20 тис. чоловiк. І це при тому, що вiйська, якими командував Костянтин Іванович, були значно меншими.

Особливо значний резонанс у краiнах Центральноi та Схiдноi Європи викликала битва пiд Вишнiвцем. Їi розлого описав, використовуючи вiршову форму, уже згадуваний польський хронiст М. Стрийковський.

Показово, що автор вкладае в уста князя напередоднi битви патрiотичну промову, де йдеться про розорення татарами украiнських земель i звучить заклик боронити iх вiд ординцiв:

Гей, товаришi моi, товариство миле,

Неминуче дiло нам випало в цiй хвилi.

Серце не дае мовчать зараз перед вами.

Подивiться навкруги – що дiеться з нами,

Як потоптана земля, де не глянуть очi.

Орди хижi, навiснi кривдять i толочать

Нашу землю, а вона кожному з нас мила,

І яке ж то лихо iй нинi учинилось,

Геть спустошена лежить, статки i надii

Знищенi, а через те став поганин смiлий.

Скрiзь нужденнi орачi, гляньте ж бо, блукають,

Вигнанi з своiх осель, що робить, не знають.

Бачите, як зв’язаних тьму женуть по полю,

І жiнок, i дiточок тягнуть у неволю

На ганьбу, чоловiки в ланцюги закутi,

Сил немае говорить – горе скрiзь i скрута.

Хронiст описуе непросту ситуацiю, що склалася напередоднi битви.