Богдан Хмельницький. Легенда і людина

Причина цiеi вiйни, здебiльшого, трактувалася поверхово. Вважалося, що була вона викликана бажанням помсти Хмельницького, якого образив польський шляхтич Чаплинський, а влада Речi Посполитоi не захотiла ображеного захистити. Хоча й були намагання поглянути на цю проблему в бiльш широкому планi, з’ясувати iншi причини цього явища. Та все ж особиста помста стояла на першому планi.

Творення образу героя

Попри те, що з часом в украiнськiй та росiйськiй лiтературах Хмельниччину почали трактувати як вiйну, в якiй релiгiйний чинник вiдiгравав чи не найбiльшу роль, а украiнських козакiв як захисникiв православ’я, насправдi стосунки мiж православним духовенством, особливо вищим, та козацтвом не були простими.

Так, у 20-х роках XVII ст. козацтво отримало iдеологiв в особi православного духовенства. На той час в Украiнi саме його представники виконували роль iнтелiгенцii. Проте у 1630-х роках ситуацiя змiнилася. Союз православного духовенства й козацтва був зруйнований. Православне духовенство й козацтво все бiльше дистанцiювалися один вiд одного.

Здавалося, Хмельниччина мала знову актуалiзувати цей союз.

Правда, духовенство не поспiшало опинитися в козацьких обiймах. Якщо в 1620-х рр. воно вимушене було це зробити, оскiльки в особi козакiв отримало покровителiв, то на середину XVII ст. ситуацiя виглядала iнакше. Влада Речi Посполитоi за часiв правлiння короля Владислава легалiзувала православну церкву. Вiдверто пiдтримати козакiв – означало наразитися на неприемностi. Так можна було втратити навiть маетностi, що належали церквi.

А чимало цих маетностей знаходилися на територiях, якi не контролювалися козаками.

Пiд час подiй середини й другоi половини XVII ст. киiвськi православнi митрополити, як i православнi епископи на теренах Украiни й Бiлорусii, намагалися проводити зважену полiтику, вiдстоюючи своi iнтереси. Їм доводилося маневрувати мiж рiзними державно-полiтичними структурами, силами – козаками, Рiччю Посполитою, Московiею й Османською державою.[80 - Див.: Шкрiбляк М.

«Церковний Переяслав» на тлi унiйних колiзiй i полiтично-iдеологiчних стратегiй ранньомодерноi Украiни-Руси. – Чернiвцi, 2015.] У цiй ситуацii вони волiли утриматись вiд крайнощiв, зокрема вiд апологетики козацтва та iхнього вождя Богдана Хмельницького.

Симптоматичною е позицiя Інокентiя Гiзеля (1600? – 1683),[81 - Про Інокентiя Гiзеля див: Сумцов Н. Ф. Иннокентий Гизель: К истории южнорусской литературы XVII ст. // Киевская старина. – 1884. – № 10; Гiзель І.