Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

І вони повiльно iдуть верхи, пробиваючись крiзь зустрiчнiй потiк виснажених людей, коней, возiв, гармат, возiв iз боеприпасами, в’ючних ослiв.

У мiсячному свiтлi вiн розрiзняе щось чорне на бiлому снiгу, схоже на довгi смуги, – це щойно виритi окопи. Потiм до нього долинають звуки пострiлiв спереду – росiяни починають тiснити iх. Вiн вiдзначае подумки, що потiк тих, хто вiдступають, починае рiдшати, хоча як i ранiше зустрiчаються окремi купки втiкачiв. Келемен i його люди вказують iм дорогу. Вона вкрита льодом, слизька мов скло.

Їм доводиться спiшитися i вести коней за собою. Келемен занотовуе у своему щоденнику:

Тим часом росiйська артилерiя вiдкрила вогонь по всiй лiнii фронту. Я скочив у сiдло i поскакав назустрiч гуркоту гармат. Мiсяць був на збитку, стояла крижана холоднеча, небо затягло хмарами. А пiд хмарами плив важкий дим вiд розривiв гранат i картечi.

Кiлька кинутих возiв стояли на дорозi: анi людей, анi коней. Ми вже було минули iх, але тут я вiдчув сильний удар у лiве колiно i побачив, що кiнь злякався.

Я подумав, що вдарився об щось у темрявi. Торкнувшись колiна, я iнстинктивно пiднiс руку до обличчя. Вона була гарячою i вологою, i я вiдчув рiзкий, пульсуючий бiль.

Поруч зi мною скакав Могор. Я сказав йому, що, здаеться, поранений. Пiд’iхавши ближче, вiн з’ясував, що мого коня також поранило. Але обидва ми продовжували свiй шлях. Усе одно тут нiде було зупинитися. Поблизу не було видно жодного перев’язувального пункту. А дiстатися санчастини пiхоти на самiй лiнii фронту, пiд ураганним вогнем, було значно небезпечнiше, нiж скакати назад.

В усiлякi простенькi й добродушнi способи Могор мужньо намагався вiдвернути мою увагу вiд рани. Вiн утiшав мене, запевняючи, що ми обов’язково зустрiнемо когось iз наступаючих i помiж них виявиться лiкар.

Свiтало. Яскраве сонячне свiтло лилося зi сходу. Небо сяяло, заснiженi гори чiтко виступали на тлi темного хвойного лiсу. Менi здавалося, що моя нога росте, стае дедалi довшою. Обличчя палало, рука, що тримае поводи, затерпла.

Кiнь – це грацiйне i розумне створiння – усе ще впевнено скакав уперед, помiж заметiв.

Нарештi ми дiсталися пiвденного схилу ущелини. Тут, з пiдвiтряного боку, дорога була не такою слизькою, i коли сонце у всiй своiй красi затопило свiтлом долину, ми помiтили на вiддалi село.

На базарнiй площi ми зустрiли Вас. Вiн почав занепокоено цiкавитися, чому ми так затрималися, i не на жарт злякався, коли Могор розповiв про подii.