Володимир Івасюк

До речi, кожен екзамен у нього приймала комiсiя, в якiй обов’язково був представник райвно, – щоб, бува, не завищили юнаковi оцiнку.

Івасюки жили дружно й цiкаво. Для них не було особливо складно загiтувати своiх колег по роботi, щоб поiхати в Чернiвцi на концерт чи нову виставу. Домовлялися з водiем якоiсь вантажiвки й iхали. Це сьогоднi добратися з найдальшого села щодень на роботу до обласного центру чи до столицi досить просто – сiдай на маршрутку та iдь! А тодi, наприкiнцi 50-х – початку 60-х рокiв, рейсовий автобус iздив навiть не до кожного населеного пункту, а повертатися ввечерi пiсля концерту в Кiцмань, який всього за 20 кiлометрiв вiд Чернiвцiв, можливо було тiльки, якщо наперед подбати про транспорт.

Володю брали iз собою на цi концерти й вистави.

Івасюки, працюючи вчителями, були активними учасниками вчительського хору, на репетицii часто брали маленького Володю. Саме диригент цього хору Іван Лазарович Ковблик звернув увагу на хлопчика, який зачаровано слухав протягом кiлькох годин, як спiвають його батьки та iх колеги.

Вiн перший виявив музичнi здiбностi Володi.

Якщо можна було б говорити про розподiл напрямкiв виховання (що, звичайно, дуже умовно!), то батько найперше дбав про iнтелектуальне виховання, про цiкавий i корисний вiдпочинок, про книги й платiвки, якi варто прочитати й послухати, при цьому ненав’язливо й красиво вчив дiтей любити свiй край, свою рiдну пiсню, свою мову. Чого варта вже згадувана вище поiздка у музей Стефаника, а далi – в Карпати! А згодом, коли Володя пiдрiс, батько брав його iз собою у фольклорнi експедицii.

Мама ж дбала про душевний стан дiтей.

Як згадував Михайло Григорович, вона «привезла на Буковину гарну украiнську мову», прийняла беззастережно чоловiкове украiнство. Їi стосунки з матiр’ю чоловiка були коректними й довiрливими. Вона, за спогадами Таiсii Василiвни Шкуркiноi, уникала порожнiх розмов i плiток. Це бачили i вбирали в себе дiти.

Як методист обласного iнституту вдосконалення вчителiв Софiя Іванiвна виiжджала у вiдрядження в сiльськi райони областi, iнодi – на мiжобласнi семiнари.

І звiдти писала захоплюючi листи. У вiдповiдь на один iз таких листiв, у якому мама описувала свое кiлькаденне перебування в Карпатах, Володя написав, що вiн ладен по 24 години на добу сидiти на семiнарах, лиш би хоч трохи побувати в горах!

Листи до дiтей мама часто писала своею рiдною росiйською мовою.