Чорна рада (збірник)

Запорожець так i припав до барила, а жид – одно од страху, а друге од скнаростi – держить та й труситься. А зверху i пiдписано: «Не трусись, псяюхо: губи поб'еш!» От на таку-то тацю поставив Черевань п'ять кубкiв-рiпок да й почав наливати якусь настойку з того божка.

– Се, бгатцi, – каже, – така в мене настойка, що мертвий устав би з домовини, якби випив добру чарку.

Да й обнiс усiх; не минув i Василя Невольника, хоч той стояв собi оддалiк, мов у монастирi служка перед iгуменом.

– Ну, бгате Михайле, – каже, повеселiвши трохи од того трунку, Шрам, – загадаю ж я тобi про твого божка загадку: стоiть божок на трьох нiжках; король каже: «Потiха моя!», краля каже: «Погибель моя!»

– Ну, бгатiку, – каже Черевань, – хоч убий, не второпаю.

– Не король, а божок на трьох нiжках, як от i твiй. Король каже: «Потiха моя!», краля каже: «Погибель моя!»

– А, пек же його матерi, як мудро!.. Король каже: «Потiха моя!». Себто, бач, як чоловiк уп'еться, то вже тодi кричить: «Я король!» А жiнка: «Ох, погибель же моя! Де ж менi тепер дiтися?»

– Якраз так! Тiльки, бгатiку, твоя жiнка не злякалась би тебе, хоть би ти й королем iзробивсь!

– Іще не одгадав! – каже Черевань.

– Менi не диво, а от якби ти показав свою премудрость!

– Моя премудрость, бгатiку, – сказав Черевань, – знае тiлько налити та випити; а там собi мiзкуйте, як хотя. На те ви попи, на те ви мужi совiта, на те ви народнi голови.

– Не вадило б i не попам, – одвiтуе Шрам, – не вадило б i не мужам совiта знати, що король тут – тiло, а краля – так се душа. Тiло потiшаеться, як чоловiк зап'е, а душа погибае; от i все.

– Пгавда, бгатiку, iй-богу пгавда! – сказав, похитуючи головою, Черевань. – Вип'ем же ще по кубку!

Аж ось увiйшла до гостей Череваниха, молодиця свiжа й повновида, пряма, як тополя, – замолоду була дуже хороша. Пiдiйшла до Шрама пiд благословенiе. Вiн ii поблагословив, да, як панi була гожа, i вони ж таки давнi приятелi, то ще схотiв i попросту з нею привiтатись, да й каже:

– Позвольте з вами привiтатись, добродiйко?

А вона каже:

– Да як же зволите, добродiю!

Да й поцiловались любенько.

Тодi Череваниха ще обнесла гостей.

Черевань випив на радощах повний кубок, бризнув пiд стелю да й каже:

– Щоб нашi дiти отак вибрикували!

А Череваниха почала вести за чаркою розмову:

– Так отее, – каже, – ви на прощу, панотче? Святе дiло!..