Цікаві факти з історії давніх часів

Кроманьйонцi, як i iхнi далекi пращури, харчувалися тим, що чоловiки могли вполювати, а жiнки – зiбрати у навколишнiх лiсах чи на луках. Вони лише привласнювали собi те, що створювала природа, а виготовляли тiльки засоби для працi. Проте можливостi природи – обмеженi. І якщо на початку iсторii, коли людей було небагато, iжi вистачало на всiх, зi зростанням населення прогодуватися ставало все важче. Люди змушенi були дбайливiше ставитися до того, що мали, шукати новi, врожайнiшi iстiвнi рослини, вчитися захищати iх вiд бур’яну i шкiдникiв.

Серп неолiтичноi доби (реконструкцiя Неандертальського музею)

Найкмiтливiшi зауважили, що зерна, недбало просипанi минулого року бiля оселi, проростають i можуть дати новий врожай, i здогадалися, що рослини можна пересаджувати на зручнiше мiсце, аби iх легше було доглядати. Згодом селяни навчилися навмисно виокремлювати дiлянки землi – городи та поля, обробляти ii мотиками, сiяти й боронити, а коли зерно достигало, зрiзати його особливими ножами – серпами.

«Родючий пiвмiсяць». Територiя розселення перших землеробiв

Вченi стверджують, що землеробство виникло близько 12 тисяч рокiв тому, або ж за 10 тисяч рокiв до нашоi ери, у Захiднiй Азii – на землях так званого «Родючого пiвмiсяця», мешканцi якого першими навчилися сiяти пшеницю та ячмiнь. Цi та iншi рослини, якi люди вирощують для своiх потреб, називають культурними. Культурнi рослини вiдрiзняються вiд диких попередникiв, адже для нового висiвання селяни наполегливо вiдбирали краще насiння iз потрiбними властивостями i так поступово створювали новi, врожайнiшi або ж витривалiшi сорти.

Землеробство вимагало вiд людей бiльших витрат, бiльше часу, бiльше наполегливостi, анiж збиральництво, а отримували вони доволi одноманiтну i менш поживну iжу. Однак iжi тепер було значно бiльше, анiж ранiше. І це дозволяло прогодувати бiльшу кiлькiсть людей.

2. Поява скотарства. До появи землеробства поруч iз людиною жила лише одна тварина – собака. Хоча мисливцi, полюючи на дорослих кiз чи баранiв, iнодi залишали живими козенят чи ягнят i тримали iх «про запас» – на випадок, якщо наступного разу полювання буде невдалим. Але це траплялося хiба що час вiд часу. Лише згодом люди зрозумiли, що приручити тварину й тримати ii поруч iз оселею зручнiше, анiж шукати у лiсi, покладаючись на випадок.