Книга Відлиги. 1954–1964

– То доручiть ремонт своiм заступникам i нарештi придiлiть увагу менi! І нехай ваша секретарка… чи хто там iще… принесе менi нарештi чаю!.. – гнiвно прогарчав незнайомець. Почувши це, Калабалiн весело розсмiявся:

– Так, товаришу, у нас тут зараз ремонт, i вам украй пощастило, що в цей час ви мене в кабiнетi заскочили, а не на даху iдальнi чи на подвiр’i за розвантаженням матерiалiв. У нас тут нянечок бракуе, не кажучи вже про викладачiв, а ви про секретаря та заступникiв… Та про них я навiть не мрiю! Отож, будь ласка, вiдрекомендуйтесь i якомога швидше та стислiше викладiть, в чому, власне, суть вашоi справи.

Незнайомець нервово пiдхопився зi стiльця, ледве не перекинувши його, простягнув Калабалiну через стiл руку, при цьому мало не зачепивши рукавом плаща повний чорнил каламар, i голосно вiдрекомендувався:

– Єрохiн Федiр Петрович, учитель iсторii, прибув з Москви.

Семен Опанасович потиснув простягнуту руку i виголосив скоромовкою:

– Дуже добре.

– Але я щойно з дороги… – почав гiсть.

– Я це помiтив, – Калабалiн змiряв прибульця гострим поглядом i простягнув низку ключiв: – Ось вам! Пройдiть прямо по коридору, кiмнати 15, 16 i 17 вiльнi, обирайте, яка сподобаеться, влаштовуйтесь. Душовi на подвiр’i, знайдете самi. Якщо хочете чаю або поснiдати, то пройдiть у iдальню – добре, що вона поки не зачинена. Знайдете там тiтоньку Марiйку, скажете, що ви наш новий вчитель – вона вас нагодуе.

Увечерi на Семена Опанасовича чекав неприемний сюрприз. Виявилося, що протягом дня москвич устиг пересваритися з усiм персоналом i тепер з нетерпiнням чекав директора бiля кабiнету.

– Це нечувано, просто нечувано!.. – заволав вiн, щойно помiтивши Калабалiна в коридорi.

– Прошу вас пройти в кабiнет, – попросив Семен Опанасович.

Гiсть слухняно увiйшов i продовжив у попереднiй манерi:

– Кiмнати маленькi й занадто тiснi, в них навiть шафи немае!

– Це вам не готель, а нормальна житлова кiмната на вiсiм квадратних метрiв. Є лiжко, комод i тумбочка. У вас маленька валiзка, речей небагато, навiщо вам ще шафа? Шафи навiть у мене немае, – парирував директор.

– Щодо речей ви помиляетесь.