Книга Застою. 1965–1976

Схоже, що пiсля помпезного святкування 9 травня минулого року 20-лiття Великоi Перемоги радянського народу у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi на теренах СРСР почала розгортатися цiла кампанiя, що мала на метi нагадати всьому свiтовi:

НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ, НІЩО НЕ ЗАБУТЕ![28 - Перетворена на гасло цитата з вiрша радянськоi поетеси Ольги Берггольц, написаного 1959 року спецiально для меморiальноi стiни, встановленоi на Пiскаревському кладовищi у Ленiнградi.]

От саме в рамках цiеi кампанii всiм вчителям було доручено з’ясувати, хто зi старших родичiв нинiшнiх школярiв боровся з нiмецьким фашизмом особливо героiчно.

А з’ясувавши – запланувати виступи героiв перед дiтлахами на урочистих зборах протягом навчального року.

Ця кампанiя збiглася з переводом Левка Потаповича до Охтирки. Йому довiрили вести 1-Б клас, який формувався саме зараз. Природно, як слухняний виконавець, вiн поспiшив озброiтися списком дiтей класу з хатнiми адресами та почав обходити сiм’ю за сiм’ею, знайомитися з батьками своiх «першачкiв» i розпитувати, хто де воював чи перебував пiд час вiйни.

Камiла Шепетун була в охвiстi списку, отож додому до неi Левко Потапович потрапив далеко не одразу. Але потрапивши, був вражений занадто сторожким (якщо не сказати – крижаним) прийомом, влаштованим батьками першокласницi. Йому ледь-ледь вдалося з’ясувати, що як тато, так i мама ученицi були не з мiсцевих: вiн приiхав з Харкова, вона – з Киева, причому обидва обiймали незначущi посади на труболиварному заводi. Як раптом вчитель дiзнався таке!.

. Виявляеться, пiд час вiйни Мирослав Сергiйович Сусло командував пiхотним батальйоном, а його дружина Марiя Явтухiвна Шепетун була справжньою киiвською пiдпiльницею! Оце так знахiдка!.. Та таким батькам, можна сказати, цiни немае!!! Кому ж iще виступати перед малечею, як не цим двом?..

Однак на цю, здавалося б, дуже привабливу пропозицiю Мирослав Сергiйович буквально вибухнув нестримною лайкою. Добре, що Камiли на той час не було вдома – пiшла погуляти… Ледь-ледь вдалося Марii Явтухiвнi втихомирити чоловiка, який вилетiв з iхноi кiмнати, рiзко грюкнувши дверима i при цьому ледь не збивши з нiг стару сусiдку, яка спiшно вдала, що просто проходила коридором, а не пiдслуховувала.

– Будь ласка, Левко Потаповичу, не звертайте уваги. Мiй чоловiк терпiти не може, коли хтось починае розпитувати про його фронтове минуле.

Марiя Явтухiвна спробувала зобразити лагiдну посмiшку, однак це вийшло настiльки невдало, що вона якнайшвидше вiдвернулася.