Книга Застою. 1965–1976

Стара удовиця хотiла щось заперечити, однак уривчастим жестом товариш Мориченков змусив ii мовчати, потягнувся до полiрованого латунного портсигара, що лежав на краю стiльницi, витягнув звiдти цигарку «Казбек», розiм’яв ii, закурив i лише тодi додав:

– І як старий знайомий i твiй, i твого товариша Федосова, я б щиро порадив тобi вiдмовитися вiд дачi на користь квартири.

– З якоi це ласки?!

Зiнаiда Євдокимiвна аж сiпнулася, неприемно вражена збiгом слiв вiдповiдального працiвника райвиконкому зi змiстом видiння в морзi.

– А ти, Зюню, не сiпайся, а краще подумай. Добре подумай от над чим… – вiн пихнув сизим пасмом смердючого цигаркового диму й раптом розсмiявся: – Ти як гадаеш, торiк на лiвому березi Днiпра одразу ж три станцii метро[27 - Спорудженi за одним типовим проектом, станцii вiдкритого типу «Гiдропарк», «Лiвобережна» i «Дарниця» були урочисто зданi в експлуатацiю 5 листопада 1965 року.] дарма вiдкрили?.. Отож бо й ба, що недарма!

– А до чого тут метро? – здивувалася вона.

 – Менi навпаки тепер зручнiше iздити до центру…

– Дурепа ти, Зюню! Дурепою була, дурепою й лишилася.

– Та що ти таке!..

– Кажу те, що е. Що бачу, – товариш Мориченков постукав кiсточками стиснутих у кулак пальцiв по дерев’янiй стiльницi, потiм безцеремонно тицьнув вiдстовбурченим вказiвним пальцем у напрямi лоба Зiнаiди Євдокимiвни та констатував: – Що там, що там – звук однаковий. Дерев’яний. Ти ж подумай тiльки, Зюню: якщо метро до Дарницi протягнули, це може означати одне: там будуватимуть новий житловий масив.

А отже, всю цю Микiльську слобiдку з усiма тамтешнiми дачами, садочками, курниками i крiльчатниками невдовзi знесуть до бiса! Так, знесуть i геть нiчого не залишать. Отож куди ти пiсля того подiнешся, га?!

Сенс сказаного доходив до свiдомостi староi удовицi дуже повiльно. А коли дiйшов остаточно – бiдолашна аж руками за голову схопилася! Товариш Мориченков мiж тим продовжив переконувати ii. Хоча, за великим рахунком, мiг би цього не робити. Зiнаiда Євдокимiвна розумiла, що вiн правий повнiстю, на всi сто… ба навiть на тисячу вiдсоткiв!!! Якщо вона обере улюблену дачу, то неодмiнно програе.

Бо рано чи пiзно, але з Микiльськоi слобiдки ii виселять, як i решту сусiдiв, з якими вона встигла перезнайомитися i до товариства яких сяк-так призвичаiлася.

Всiх iх виселять звiдти, усiх до останнього!!! А куди переселять?! Хтозна… Тож доки е змога, треба перебиратися з улюбленоi дачi назад в квартиру на вулицю Лiвера.