Книга Застою. 1965–1976

Малюковi лише три рочки, а вiн вже так грамотно розмовляе, такий допитливий i розумний!.. Пощастило йому i з дружиною: Гелi лише тридцять, а вона вже завiдуе вiддiленням мiськлiкарнi.

– Таточку, то що це таке? – наполегливо повторив синочок.

– Не бачу я нiяких спалахiв, Валерко, тож i сказати нiчого не можу, – знизав плечима вiн.

– Так он же ж вони!.. Он спалахнуло знов!..

Синочок тикав малесеньким пальчиком у малинове свiтiння на пiвночi. Леонiд не знав, що вiдповiсти, а малий все не вгамовувався:

– Що це?

– Зiрниця.

– Нi, тату, це не зiрниця. Зiрницi восени бувають, а зараз весна.

Леонiд почухав потилицю i подумав: «Дивина, та й годi! Валерка ондо навiть пори року знае, натомiсть я в його вiцi навiть прiзвища свого не мiг згадати, тому замiсть Голомозого мене Гайдамакою записали».

– Валерко, синку, а може, ти додому пiдеш, мамi перепiчки вiднесеш? А я тим часом у магазин по консервованi помiдори сходжу… Хочеш?

Син радiсно застрибав навколо батька.

– Звiсно, хочу! Двi банки купи. А ще я конфiтюру хочу! Смачний, напевно? А дорогий який!.. Мама сказала, пiвцарства вартий.

– Добре! Куплю я i помiдори, i конфiтюр. Але скажи менi, Валерко, а з чого це мама стiльки перепiчок замовила? Аж десять штук.

Син розгорнув хустку i почав лiчити пласкi хлiбини:

– Раз, два, три, чотири, п’ять… Раз-п’ять, два-п’ять, три-п’ять.

– Три та п’ять – буде вiсiм, – повчальним тоном додав батько.

– Вiсiм… Ми купили скiльки було, бо бiльше не було.

– А чого так багато?

Малий хитро посмiхнувся й, озирнувшись на всi боки, змовницьки прошепотiв:

– Землетрус сьогоднi буде.

«Боже, як же складно жити з Касандрою! І все вона знае наперед, аж лячно», – подумав Леонiд. Немовби прочитавши батьковi думки, Валерка тихесенько прошепотiв:

– Це не мама, це Рафаiл Тагiрович сказав. І Вiктор Лi також.

Сьогоднiшня вечеря в сiмействi Гайдамакiв-Уханьських була надзвичайно смачною, а на додачу пили ще й чай з конфiтюром, хоча i коштував вiн скаженi грошi. Тим не менш Леонiд купив аж три банки, немов i справдi наближався кiнець свiту. Пiсля вечерi Гелена пiшла в кiмнату, а Леонiд з Валеркою лишилися на кухнi мити посуд. Коли навели лад, батько сiмейства раптом уздрiв у куточку цiлий ящик «Боржомi» й величезний двадцятилiтровий бiдон.