Книга Застою. 1965–1976

 – парторг фабрики з перекошеним люттю обличчям подався вперед, однак дозвiл високого гостя випередив його порив:

– А чого ж, запитуйте!

– Товаришу Гагарiн, тут таке дiло… У мене подруга сьогоднi вранцi сина народила, ii чоловiка Олексiем звуть.

Вiд таких слiв навiть високий гiсть трохи розгубився:

– Ну-у-у, звiсно… я вiтаю вашу подругу…

– Не в тiм рiч. Подруга просила дiзнатися, чи можуть вони сина назвати на вашу честь Юрiем? Бо тодi вiн буде вашим повним тезкою – теж Юрiем Олексiйовичем.

Парторг фабрики почервонiв немов варений рак, директор фабрики кинув на нього вбивчий погляд. Проте натовп трикотажниць розсмiявся настiльки щиро, що на реакцiю начальства нiхто не звернув особливоi уваги.

– Авжеж, нехай називають. Я буду щасливий, знаючи, що вiдтепер у вас в Киевi житиме мiй повний тезка – теж Юрiй Олексiйович!..

Закiнчення фрази Космонавта № 1 потонуло в дружному бурхливому плесканнi долоней трикотажниць. Що ж до фабричного керiвництва, то вони поспiшили потягнути високого гостя в бiк схiдцiв, що вели нагору – до директорськоi приймальнi.

Ташкент, 25 квiтня 1966 року

Сталося це рокiв десять тому. Вiн тiльки-но полишив дитбудинок, який щиро вважав рiдним домом. За розподiлом йому випало бути помiчником лiсничого, однак його не взяли. Вiн i досi пам’ятав, як головний лiсничий Малинського лiсгоспу обурено горлав на начальника вiддiлу кадрiв:

– Та ви знущатися з мене надумали, чи як?! От скажiть, будьте ласкавi, навiщо менi в лiсi отакий красунчик з обличчям кiноактора з «Мосфiльму» або я вже не знаю звiдки?! Ведмедiв взимку посеред сплячки лякати, чи що?.

– Та годi вже вам, Іване Федоровичу, обурюватися! Вас теж зрозумiти важко: то давайте будь-кого, а як знайшли нарештi – зовнiшнiсть, бачте, не пiдходить, – не дуже впевнено вiдбивався кадровик. – Не хлопак, а красень. То хiба лiсничi не можуть бути красивими?! Це КЗпП[24 - Кодекс законiв про працю.

– Якщо такий красунчик, то нехай iншу роботу шукае, – роздратовано пробуркотав Іван Федорович. – Природжений лiсничий мае особливим станом душi вирiзнятися, а мармизка – це для баришень, а не для лiсу.

– Та пожалiй ти хлопця, у якого дитбудинок за плечима! Як не вiзьмемо його за розподiлом, то вiн навряд чи роботу швидко знайде. То що йому робити – на вулицю йти, в банду до кримiнальникiв?..