Книга Застою. 1965–1976

Вiта довго вибачалася, аж доки не вимовила наступне:

– Ну, пробачте вже мого Мар’янчика! Ну, сподобалась йому спiвачка й акторка – i що тут такого?! Вiн ще маленький, геть нiчого не розумiе… До речi, це польська спiвачка, а мiй Вацик – батько Мар’янчика теж поляк!..

Збудження власницi журналу вмить випарувалося невiдомо куди. Жiнки розговорилися. Вiта розповiла про себе, Ельвiра ж повiдала, що е студенткою Інституту iноземних мов[10 - Тепер Киiвський нацiональний лiнгвiстичний унiверситет.] i вивчае саме слов’янську фiлологiю – зокрема, польську.

Наприкiнцi бесiди дозволила поштарцi приходити до себе в гостi, щоб без зайвих проблем почитати «Советский экран».

Отак i розпочалася iхня дружба. Природно, пiсля загадкового зникнення Вацлава Менжика на сибiрських просторах Вiта з Ельвiрою зблизилися ще тiснiше. Оскiльки майбутня спецiалiстка зi слов’янськоi фiлологii вiдвiдувала рiзнi цiкавi мiсця, куди пересiчна поштарка навiть не мрiяла потрапити, то у новоявлених подружок стали звичкою посиденьки на Вiтинiй кухнi: все ж таки побутовi умови в новенькiй багатоповерхiвцi були значно кращими, нiж у напiвзруйнованому дворовому флiгельочку…

Сьогоднi була субота, отож Ельвiра якимсь дивом зумiла прорватися на прем’ерний показ «Тiней забутих предкiв» режисера Параджанова в один з найкращих киiвських кiнотеатрiв – в «Украiну».

Сеанс мав розпочатися о 20:00, плюс зустрiч творчоi групи з глядачами… Отже, очiкувати Ельвiру ранiше 23:00 було не варто. Тим не менш Вiта чекала на юну подругу з нетерпiнням, бо студентка обiцяла розповiсти про дiйство сьогоднi ж.

З’явилася вона майже опiвночi, коли не тiльки молодший Мар’янчик, але i старший Любомир вже спали. При цьому кидалося в очi, що вона явно налякана чимось невiдомим. Дуже-дуже налякана…

– Ну як?! – кинулася до неi поштарка, однак Ельвiра мовила тихо:

– Зроби менi каву, бо для початку я маю отямитися.

– Елю, що сталося?..

– Зроби каву, будь ласка, – повторила студентка.

– У мене тiльки розчинний кавовий напiй. Цикорiй, маю на увазi…

– Нiчого, зроби цикорiй. Тiльки з молоком.

І вже коли хвилин через десять подруги пили цикорну «каву» зi старих пошарпаних фiлiжанок (бо пiсля зникнення чоловiка Вiта здала новенький кавовий сервiз до комiсiонки), Ельвiра розповiла наступне. Як i було заплановано, перед прем’ерним сеансом розпочалася зустрiч творчоi групи кiнофiльму «Тiнi забутих предкiв» з глядачами.