Книга Застою. 1965–1976

Мiж тим на директорському «керогазi» (господарка так i не навчилася називати електроплитку належним словом) старенький чайник вже почав незадоволено, але поки що стримано шарудiти, готуючись по мiрi розiгрiву перейти до насвистування добре знайомоi пiсеньки. Тому кивнувши бiблiотекарцi, Елла Никанорiвна дiстала з полицi двi чашки, стареньку, з колись яскравими, а тепер майже затертими малюнками бляшану коробку iз заваркою, двi чайнi ложки та зайнялася безпосереднiми приготуваннями до майбутнього чаювання, залишивши бiблiотекарку на самотi з ii думками.

А думки цi були геть невеселими, бо замiсть Елли Никанорiвни Дзюбан, яку щойно вiдправили на заслужений вiдпочинок, новим директором Канiвськоi бiблiотеки iменi Аркадiя Гайдара несподiвано для всього маленького, проте товариського бiблiотечного колективу було призначено… Василя Панасовича Березу – сезонного екскурсовода Шевченкiвського музею!!! Годi й казати, призначення всiх шокувало, немов оберемок холодного пухнастого снiгу, заради жарту засипаний за комiр пальта.

Хоча… якi ще жарти: все це сталося по-справжньому i всерйоз. Новому товаришевi директору ще тридцяти рокiв не виповнилося, отож дiзнавшись про призначення настiльки юного «начальства», поза очi бiблiотекарки називали його не на iм’я та по батьковi, а ласкаво – «Васильком». Наскiльки ж великим було iхне здивування, коли одразу ж в день знайомства «Василько» не просто провiв збори трудового колективу, але з непiдробним ентузiазмом почав розсипати пригорщi свiжих та оригiнальних iдей щодо майбутнього iхнього культурно-просвiтницького закладу.

Насамперед виявилося, що «Васильковi» мало бути звичайним директором. Таким директором, як щойно вiдправлена на пенсiю Елла Никанорiвна Дзюбан та всi iншi керiвники подiбних закладiв. Мабуть, враховуючи досвiд на попередньому мiсцi роботи, новопризначенець вирiшив перетворити бiблiотеку на… бiблiотеку-музей iменi А. П. Гайдара!!! Вiн вже марив тим, як з найвiддаленiших куточкiв усього Радянського Союзу до iхнього Канева з’iжджатимуться дiти, пiдлiтки та юнаки, жовтенята, пiонери та комсомольцi.

Адже вислуховувати розповiдь дорослого екскурсовода – це одне, тодi як дiставати вiдомостi про улюбленого письменника практично з вуст свого ж однолiтка – це зовсiм iнше.