Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

За сценарiем вiн мав окремо привiтати товариша Єрохiна, пiдкресливши його величезний внесок у справу виховання пiдростаючого поколiння. Потiм шановного Федор Петровича мали запросити до слова. Але з невiдомих причин голова сiльради цього не зробив, а якось дивно затягував час. Коли Єрохiну це набридло, вiн не втерпiв, пiдвiвся зi свого мiсця, побiг до трибуни й урочисто оголосив:

– Моi спогади!

Пiсля чого почав виразно й розкотисто зачитувати присутнiм… сторiнки зi щоденника Галини Костянтинiвни Калабалiноi!

– Видавати чужi думки за своi?! Яка пiдлiсть! – раптом пролунав жiночий голос з останнього ряду.

– Товаришi, я тут читаю своi мемуари i прошу вас або слухати мене уважно, або залишити примiщення! – погрозливим голосом мовив негайно Федiр Петрович. – Я усiма шанований, вiдомий на весь колишнiй СРСР ветеран педагогiчноi галузi, отож вимагаю до себе вiдповiдного ставлення…

– Ви не шанована людина, ви жалюгiдний крадiй чужих спогадiв, кляузник i брехун! – мовила жiнка, яка стояла у проходi.

– Слово надаеться нашому шановному гостевi з Пiдмосков’я – директоровi Хотькiвськоi школи Антону Семеновичу Калабалiну!

Почувши цi слова, Єрохiн не повiрив власним вухам, а потiм повiльно опустився на стiлець, який незрозумiло яким чином виник бiля трибуни. А мiж тим до сцени бадьорим кроком рухався одягнений з голочки Антон Семенович. «А все ж таки костюмчик став у нагодi! Добре, що, на вiдмiну вiд мене, вiн таки не перевдягнувся, хоч як Галя просила його», – подумав Леонiд Семенович, милуючись другом дитинства.

– Антоне! Привiт, Антоне! – кричали колишнi вихованцi дитбудинку.

Мiж тим Калабалiн-молодший вийшов на сцену i добре поставленим голосом повiдав присутнiм про долю батькiв пiсля вiд’iзду з Боровоi Мотовилiвки. Далi подякував слухачам за те, що пам’ятають про його батькiв, що поза сумнiвом, сприяе вiдновленню доброго iменi Семена Опанасовича Калабалiна, як видатного педагога.

– Немае нiчого сильнiшого за людську пам’ять. Лише завдяки iй продовжують жити загиблi героi. Велика вам подяка, дорогi друзi, за те, що не забуваете про великi справи двох шанованих педагогiв i моiх дорогих батькiв – Семена Опанасовича i Галини Костянтинiвни Калабалiних!..