Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Не красуня, але чарiвна й мила… Друга, навпаки, була висока й витончена, з величезними темними мигдалеподiбними очима, обрамленими довгими пухнастими вiями, з коротко стриженим волоссям, чорним, немов вороняче крило. Вона нагадувала Валерцi дику лань, таку ж гордовиту й незалежну, а в ii схiднiй зовнiшностi було щось чарiвливе, привабливе й загадкове. Побачивши гостя, вона чомусь сором’язливо потупилася. Що ж до Антона Семеновича, то вiн вказав на блондинку i голосно мовив:

– Це Оленка – моя донька.

Потiм, повернувся до племiнницi:

– А це наша Гуля.

Валерка уважно подивився на дiвчат i несподiвано для себе бемкнув:

– А знаете, Гулю я зустрiчав ранiше.

– Не може того бути! – з iронiею в голосi мовив Антон Семенович.

– Але ж я пам’ятаю! Вона… – Валерка не закiнчив фрази, оскiльки Гуля густо почервонiла й махнувши рукою, зникла з очей. Антон Семенович пiшов слiдом за нею, побажавши гостевi й дочцi добранiч. Отож на кухнi залишилися тiльки Валерка з Оленкою.

Щоб розрядити обстановку, дiвчина запропонувала попити чаю, а заразом i познайомитися. Й лише за деякий час знiяковiло спробувала пояснити причину раптовоi втечi кузини:

– Ти не дивуйся поведiнцi Гулечки, вона торiк поховала обох батькiв.

– Як це сталося?! – сторопiв Валерка.

– Вони були лiкарями. Клятий Чорнобиль забрав обох, одного за одним. Гуля тiльки нещодавно почала приходити до тями. До Киева вона iде, щоб продовжити навчання в аспiрантурi, отож будь до неi поблажливим.

Дочка Антона Семеновича виявилася доброю, товариською i дуже нагадувала свою тезку Оленку з обгортки шоколадки, якi випускалися кондитерською фабрикою iм. Бабаева, тiльки бiльш дорослу. З нею було весело, цiкаво i затишно. Вони захоплено теревенили до першоi години ночi, немов були знайомi все життя. Ймовiрно, спiлкувалися б i далi, але прийшов Антон Семенович i розiгнав iх по кiмнатах – вiдсипатися.

Наступного дня пiсля щiльного снiданку вiн разом з обома дiвчатами вирушив до Третьяковки[18 - До Державноi Третьяковськоi галереi – знаменитого московського художнього музею.]. І тут Валерка вперше здивував супутниць.