Книга Розчарування. 1977–1990

– Та давайте вже! Зараз же покажу.

Цього хлопчика Аглая бачила вперше в життi, тому передати повiстку до його рук не ризикнула, натомiсть пiднесла папiрець до обличчя малого, щосили вчепившись в лiвий верхнiй куточок скрюченими, пошерхлими, почорнiлими вiд постiйноi роботи на землi пальцями i пробурмотiла:

– Осьдо тобi повеска моя, так читай.

Хлопчик невдоволено зiтхнув, проте придивився уважно до папiрця, примруживши очi, й вiдповiв:

– Ну, то ось же тут адреса вказана!

– Де?.. – повернувши папiрець до себе, Аглая зробила вигляд, що теж намагаеться прочитати написане.

– Та от же ж!.. – малий тицьнув пальцем, проте, рiзко вiдсмикнувши руку назад, вона наказала:

– А ти би пальцем не пхав, а по-людськи на словах все менi розказав.

– То прочитайте самi…

– Не бачу я, що там таке написано, – збрехала Аглая. – Дрiбоньке воно, як той горох, а очi у мене вже старi занадто, щоб розбирати дрiбне.

– Ох, бабцю, бабцю!.. – зiтхнув хлопчик. – Там же якно сказано, що прибути вам треба на вулицю Шевченка, в дiм номер двадцять сiм.

– І що, воно все на бамазi цiй?..

– Ага.

– А де саме?

– Та от же ж!..

Малий знов тицьнув пальцем, проте, вдруге вiдсмикнувши руку з важливим папiрцем, Аглая знову зробила вигляд, нiби читае:

– Ага… Так. Бачу, що справдi е все це… Але ж мене попервах погнали на цюю… на як там ii звуть, я тобi розказувала?..

– Про що?

– Та про цюю ж! Про Розу… як там ii, в бiса?.

– На вулицю Рози Люксембург[14 - Нинi – вул. Довга, де в буд. № 1 розташований паспортний стiл.]?

– Ну так-так – на вулицю Рози Лiксонбур цiеi самоi.

– То там паспортний стiл, а не Ке-Де-Бе.

– Ну так-так, паспортний стiл, паспортний стiл. Вiрно. Але ж вiдтiля мене сюди вже вiдправляли, я вже тут, на Шевченковiй вулицi, була!..

– Ну, то правильно вiдправляли.

– Але ж тут не Ке-Де-Бе, а це… мi-лi-цi-я-а-а!..

Вимовляючи останне слово, Аглая перейшла на шанобливий шепiт.

– Бабцю, ну це ж треба таке!.. З якого села ви приiхали, що не знаете, що у нас в Кам’янцi Ке-Де-Бе сидить у тому ж будинку, що й мiлiцiя? Що то за Бакота ваша така, що ви цього не знаете?..

– А ти вiдкiля знаеш про Бакоту? – спитала вона пiдозрiло.

– Та осьдо адреса написана.

– Де-де?

– А ось. Вам же повiстку надiслали до Бакоти цiеi вашоi, отож i написали.