Книга Розчарування. 1977–1990

А тому…

Замислено пригладивши срiблясто-сиву бороду, Бог тiльки рукою махнув:

– Гаразд! Багато осель у свiтах Моiх, нехай же постане iще одна у Свiтi Прави! Гаразд, облаштовуйте цей прихисток для душ зранених i стомлених життям за вашими власними звичаями, а не за прадавнiми. Нехай же цей Острiвець Вiдпочинку стане шпиталем для зранених душ, як сказали б там, на землi… Ти згоден з Моею думкою, Божидаре?

– Авжеж згоден! – весело вiдгукнувся той.

– Ну що ж, тодi нехай буде так, – знову кивнув Бог.

1977.

Ростов-на-Дону, 22 лютого 1977 року

За вiкном не припиняв падати снiг, вкриваючи землю бiлою пухнастою ковдрою. У невеличкому ростовському готелi було велелюдно. Через негоду вже третiй день поспiль скасовувалися всi вильоти, тому цiлих чотири екiпажi з надiею чекали повiдомлення керiвництва аеропорту про готовнiсть злiтноi смуги. Тодi нарештi вони залишать цю кляту дiру, де в iдальнi не пропонують нiяких страв, окрiм яець i макаронiв, а в невеликий магазинчик, розташований неподалiк готелю, завозять виключно горiлку, макароннi вироби та хлiб.

Щоправда, кожному члену екiпажу видавався сухий пайок: консервований томатний або яблучно-виноградний сiк, рибний чи м’ясний паштет, брикет кашi, кругла булочка, мiнiатюрний 6-грамовий пекетик вершкового масла, сiль, цукор, перець i гiрчиця, печиво i маленький пакетик розчинноi кави… Але за три днi безвилазного стирчання у готелi неборакам набрид навiть сухпай! Тому ще до обiду люди кучкувалися групами, купували в складчину пляшку горiлки i заливали горе, лаючи погоду, самих себе i керiвництво за те, що довелося стирчати так довго у цiй провiнцii.

Ось i сьогоднi, тiльки-но пробило дванадцять годин, командири зiбрали всi екiпажi в iдальнi й оголосили черговий присуд:

– Вильотiв не буде, на сьогоднi всi вiльнi.

Як зазвичай, послали «гiнцiв» до мiсцевого магазину за «заспокiйливим», а також за солоними огiрочками та грибочками до мiсцевого населення. Коли «гiнцi» повернулися, кожна компанiя повикладала на стiл залишки продуктiв iз сухих пайкiв на додачу до пари порцiй холодних макаронiв, завбачливо притриманих пiсля снiданку.

– Агов, борттехнiку! Давай приеднуйся до загалу, – запросив Гайдамаку штурман Марат. – Сьогоднi ми знов у прольотi, чого ти, немов не рiдний?

У вiдповiдь Леонiд спочатку автоматично кивнув, але второпавши, що йому пропонують, заперечно крутонув головою:

– Не можу, бо у мене весь розпорядок дня до бiса полетить.