Олег Блохін

Пробiгав за раз до 10 кiлометрiв, а батько стояв iз секундомiром у руках. Пiсля кросiв – гiмнастика. День за днем результати хлопчика полiпшувались.

Олег Володимирович згадуе, що спочатку вiн сприйняв спорт як щось святкове i прекрасне (як день народження чи Новий рiк) у шiсть рокiв. Того дня Катерина Захарiвна повела його з дитсадка не додому, а до спортивноi зали Киiвського iнженерно-будiвельного iнституту. Хлопчик вражений був величезною кiлькiстю цiкавих предметiв: на стiни можна було залазити, як по драбинi; на товстому канатi, що звисав зi стелi, – вiдштовхнутися вiд стiни i, подiбно до маятнику кухонних дзигарiв, гойдатися з боку в бiк; можна було, розiгнавшись, перекидом перелетiти через голову на товстому матi.

До того ж залу заповнювали молодi люди, студенти Катерини Захарiвни, в особi яких Олег несподiвано зустрiв доброзичливцiв, готових пiдтримати його найвiдчайдушнiше починання. В iх товариствi хлопчик вiдчув свободу, що, за словами Олега Володимировича, пiдштовхувало його зробити щось таке, що пiднесло б його в очах цих людей на недосяжну висоту.

Удома витiвки Олега рiшуче припинялися батьками. Тепер же видалася нагода – мама займалась iз групою дiвчат у протилежному кiнцi зали, а канат був близько. Якщо розгойдатися сильнiше, можна птахом пролетiти у повiтрi й приземлитися на мат. Олег тодi пожалкував тiльки про одне – про вiдсутнiсть гарного великого парасоля. Адже останнiй парасоль зламався два днi тому пiд час стрибка з даху сараю на задвiрках будинку, за що Олега було черговий раз добряче покарано батьками.

Переконавшись, що нiхто й нiщо не заважае йому здiйснити задумане, хлопчик непомiтно пiдкрався до каната. Оглядiвся, удаючи, що роздивляеться гiмнастичну стiнку, на яку мама вилазити дозволила. Нiхто за ним не стежив, не поспiшав припинити приготування. Пiдтягнути кiнець каната i швидко пiднятися по стiнцi майже пiд самiсiньку стелю було справою кiлькох секунд. Олег поглянув на траекторiю майбутнього польоту, так би мовити, зi стартовоi висоти. Серце завмерло – мат лежав так далеко i здавався таким крихiтним.

А чи потрапить вiн узагалi на нього? Хлопчик усвiдомлював, що розумнiше було б злiзти вниз, тим бiльше що вiн нiкого про своi намiри не сповiщав. Але хiба в шестилiтньому вiцi людина звертае увагу на сумнiви та невпевненiсть?

Незважаючи на те, що вже на своему особистому (нерiдко сумному) досвiдi Олег переконався, що чим вище злетиш, тим дужче гепнешся при падiннi, вiн вiдпустив перекладину й полетiв.