30 років незалежності України. Том 1. До 18 серпня 1991 року

Виходячи з цього, можна дати таке комплексне визначення сутi i змiсту трансформацiйних процесiв у СРСР у другiй половинi 80-х рокiв: «перебудова» – це спроба реформаторськоi частини радянського керiвництва шляхом «революцii згори» здiйснити наздоганяючу системну модернiзацiю суспiльства, яка була зумовлена, з одного боку, зовнiшнiм викликом (загрозою поразки у змаганнi систем, наростанням реального вiдставання СРСР вiд провiдних капiталiстичних краiн за ключовими економiчними показниками тощо), з iншого – загостренням внутрiшнiх проблем у державi (затухаючий економiчний розвиток; посилення застiйних явищ у полiтичнiй сферi; утвердження iдеологiчного диктату у культурi, який викликав протидiю громадськостi; загострення боротьби реформаторськоi та консервативноi течiй у керiвництвi держави та iн…

Свiтовий досвiд переконливо свiдчить, що характерними рисами наздоганяючоi модернiзацii е:

? поява нових прогресивних явищ та процесiв завдяки силовiй модернiзацii – «революцii згори», а не еволюцii «знизу»;

? вибiркове, а не системне запозичення та використання свiтових досягнень, фрагментарне врахування свiтового досвiду суспiльних трансформацiй;

? прiоритетнiсть трансформування окремих сфер, напрямiв та галузей, яка у перспективi веде до деформацiй суспiльноi структури;

? збереження на тривалий час багатоукладностi в економiцi, паралельне iснування нового, набираючого силу укладу та попереднiх укладiв, якi не досягли пiку свого розвитку та цiлком не вичерпали своi можливостi, що робило можливим контрреформи;

? вiдсутнiсть, як правило, у моделi наздоганяючоi модернiзацii внутрiшнiх джерел розвитку (вона могла рухатися вперед по iнерцii, а потiм руйнуватися в мiру накопичення внутрiшнiх протирiч);

? порушення однорiдностi економiчного простору, ускладнення соцiальних та полiтичних проблем, зростання соцiальноi напруги у суспiльствi[31 - Нещадин А.

Принциповою особливiстю наздоганяючоi модернiзацii е рiзке зростання ролi держави, що виявляеться у намаганнi встановлення державного контролю за всiма сферами суспiльного життя, активному втручаннi державних структур у хiд реформ. Історiя свiдчить, що реалiзацiя такого сценарiю на практицi веде до зростання авторитарностi влади, посилення централiзму, збiльшення ролi чиновництва, бюрократизацii управлiння тощо.