Любомир Гузар

У жовтнi 1918 року Украiнська нацiональна рада вирiшила проголосити Украiнську державу, що охоплювала Галичину, Буковину й Закарпаття. Територiя ЗУНР становила понад 70 тисяч квадратних кiлометрiв, населення – 6 млн. Захiднi украiнцi змогли органiзувати регулярну армiю, хоча в нiй воювали лише добровольцi.

Пiсля розвалу Австро-Угорщини у 1918 роцi Ярослав Гузар пiшов служити в Украiнську галицьку армiю. Так називалася регулярна армiя Захiдноукраiнськоi Народноi Республiки. Службу проходив у 3-му гарматному полку УГА.

У червнi брав участь в оборонi Чорткова.

У липнi 1919 року разом з УГА перейшов Збруч, де вiдбулося з’еднання вiйськ ЗУНР i УНР. Воював на Подiллi, зокрема в Могилiвському повiтi. За словами Любомира Гузара, його батько дiйшов був до Жмеринки…

Проте через епiдемiю тифу украiнське вiйсько було вкрай знесилене i зазнало поразки вiд бiльшовицькоi армii.

Навiть перебуваючи в оточеннi ворогiв у селi Яланцi пiд Могилевом, Ярослав Гузар органiзував самодiяльний театр, який ставив п’еси «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарiвцi» та iншi.

«Коли ж Украiна опинилася у комунiстичнiй росiйськiй неволi, настало справжне лихолiття, яке в першiй мiрi вiдчули колишнi вояки З’еднаних украiнських армiй. Розпорошенi перейшли групами у партизанськi вiддiли, iншi одинцем передиралися на захiд, часто дiстаючися до тюрми i польських концентрацiйних таборiв. Ярослав Гузар вернувся в серпнi 1920 року до Украiни i виiхав до Вiдня на студii заграничноi торгiвлi. Тут зразу включився у студентське життя «Вiденськоi сiчi», належав до хору, з яким виiжджав до Лiнца для вiдправ Богослуження в Катедрi», – йшлося в рiчному звiтi «Самопомiч» у Нью-Йорку в повiдомленнi про смерть Ярослава Гузара.

У 1925 роцi закiнчив Вищу вiденську школу як спецiалiст iз мiжнародноi торгiвлi.

У Львовi, вже пiсля повернення з Вiдня, Ярослав зустрiв Ростиславу Демчук – свою майбутню дружину й матiр Любомира Гузара.

Ростислава навчалася у Львовi в Жiночiй учительськiй семiнарii.

18 вересня 1926 року майбутнi батьки Любомира одружилися.

У 1929–1939 роках Ярослав Гузар працював у Земельному банку. На той час у Львовi iснувало всього два банки – «Днiстер» та «Земельний».

У 1939—1941-му – обiймав посаду головного бухгалтера в унiверситетi iменi Івана Франка. Потiм аж до вiд’iзду зi Львова у 1944 роцi Ярослав Гузар працював у приватному бюро, яке завiдувало роботою львiвських кiнотеатрiв. Пiд час нiмецькоi окупацii у мiстi дiяло три кiнотеатри.