Микола Амосов

Корова, кiнь, пара овець, кури. Посiви – 3–4 гектари. Багатодiтнi бiдували: хлiба нiколи не було вдосталь, часто – з домiшками картоплi. М’ясо лише на свята i в жнива. Молока обмаль. Найбiднiшi вдягалися в домоткане. Проте личаки носили тiльки на косовицю i до лiсу – вже панувала певна культура поведiнки. Сiльський кооператив з маслобiйнею i «крамничкою» – мiсце для спiлкування. Щоправда, iснувала ще й хата-читальня, одночасно клуб. Кiно почали привозити в 1924 роцi. Урiзноманiтнювали життя храмовi свята.

Полiтичних пристрастей не пам’ятаю. За часiв непу селяни лояльно ставилися до влади».

Амосови не були багатими, але жили порiвняно добре: дiм мiцний, пiд металевим дахом, мали навiть «зимовий будиночок» – велику кухню з двома маленькими свiтлицями i «лiтнiй будинок» – за мiським типом: кухня i три кiмнати. До будинку, через сiни, прилягав хлiв з великим ciновалом. На дiлянцi був город i сад з яблунями, малиною i смородиною. У дворi – свiй власний колодязь, над яким височiв журавель.

Як пригадував потiм М. М. Амосов, це «загалом нормальне господарство, називалося середняцьким».

Щонайменше два поколiння Амосових, перед Михайлом Амосовим, були напiвселянами-напiвробiтниками. Згiдно з сiмейними розповiдями, хтось iз пращурiв викупив себе в пана; влiтку вони займалися господарством, а взимку глава родини зi старшими синами iхав працювати на завод, що займався виробництвом залiзних виробiв. Батько – майстром, сини – простими робiтниками.

Збереглася чавунна плита на могилi батька: «Майстровi Амосову Івану». Зрештою, сини швидко розлетiлися з батькiвського дому, пiсля чого дiд iздив на завод уже сам.

Крiм дiда з бабою, в сiм’i було трое синiв i три доньки. Усе було б добре, але чоловiча половина родини мала двi пристрастi – конi та спиртне. Мати Миколи довгий час боялася, що це може виявитися спадковим, i переживала за сина.

Азартна любов до коней згасла зi смертю дiда, а схильнiсть до горiлки таки перейшла до його дiтей та онукiв; мабуть, тiльки Микола й був позбавлений цього.

Дiд Амосова з батькiвського боку – «чудова людина найдобрiшоi душi… аби лиш не пив. Але й п’яним вiн був добрий, бувало, на свята всiх запрошував випити, коней мiняв. Усi цигани його знали. Буцiмто через коней i помер: iхав з мiста по бездорiжжю, гнав… кiнь був хороший («двi години – й до небес!»), провалились пiд лiд, заледве вибралися.