Світован

Потiм я взявся за живоплiт – густi, дрiмучi заростi молодого грабника, ялинника, чагарникiв i лози дикого винограду. Огорожа була така щiльна, що iжаки, птицi i шершнi влаштували собi там гнiзда. Сполохав навiть вужа. Я рiвняв стовбури й пiдрiзував кущi, щоб надати iм якоiсь форми, ошатностi. Щось подiбне я бачив в iталiйських фiльмах про мафiю. Метр за метром я перелицьовував дрiмучу гущавину в подобу зеленого паркану. І сам увесь зазеленився соками, до паморокiв наситив легенi терпким запахом свiжих зрiзiв.

До кiнця першого дня був упораний вiдрiзок живоплоту на якихось двадцять крокiв. Обдряпаний i обкусаний, сiв я до заробленоi вечерi.

– Красно, – зронив дiд короткий присуд. – І деревинi продих, i взору втiха. Око любить приволля, щоб не чiплялося за стрiхи й огорожi. Коли очам простiр, тодi й душа не замикаеться. Я довго никав, доки напав собi цю хижку на горбi. В давнину тут посiдали княжi винарi.

– Гарнi мiсця, – згодився я. – Доки сюди пiднiмався, зустрiв ще кiлька старих садибок.

– Мiсце не до мiсця. Менi сей посад показали птицi.

– Птицi? – здивовано перепитав я.

– Ай. Я йшов за ластiвками – i прийшов. Ластiвцi любо там, де чистий воздух. Не просто свiжий, а доконечно чистий. Розумiеш? Вiдчуваеш, який тут люфт?

– Так. А хiба iншi птахи не люблять чисте повiтря?

– Птицi як люди, до всього обвиклi. Взяти галок, то вони гуртуються там, де нечистий воздух, недобрi мiсця. Навiть худоба iх обминае… Але воздух ще не все. Жити треба при добрiй водi.

– Як це?

– Ну, звично як. Птиця чуе свою кончину. І летить до води, до доброi – лiсовоi чи горовоi. Аби в затишшi, змочуючи дзьоб, тихо вiдiйти. На добрiй водi вона ще потягне якийсь час. Тому чим ситнiша вода, тим бiльше в окрузi джерела пташиних кiсток. Розломиш кiсточку, роздробиш ii камiнцем – i збагнеш повноту води. Чи все в нiй е те, що треба нашим кiсткам i нашому мозку?! Так я надибав свою криницю.

Я спрагло слухав його, приголомшений простою, але якоюсь прихованою правдою. Правдою про цей живий свiт, у якому все суще ув'язане в едине вселенське намисто. І кожна та мiзерна намистина е рiвновеликою одиницею у великiй реестратурi Неба. Так ось про якi речi мовчав цей дивний дiдуган, i тепер спроквола вилущуе iх, наче насiнини з кленовоi лопатки-стручка.