Сергій Параджанов

Все це бентежить мене… «Кiмната графiки», де я цiлу стiну вiдвiв «бакинським комiсарам», – стiна «Елегiя», графiчнi твори та букет, присвячений улюбленому братовi, який не повернувся з армii. Вiн загинув на фронтi – йому присвячено букет. Я не професiонал i забороняю критикам вважати мене професiйним художником. Менi подобаеться мистецтво, i я режисер… Нiякого дива не вiдбуваеться. Я це шукаю, це знаходиться у природi. Це вона менi допомагае взяти зафiксувати, зробити пластику i благоговiти перед цим. Ця виставка – то мое свято.

Народнiсть для мене – понад усе i найдорожче, що е у моему життi. Тому я обрав музей народного мистецтва. Я позбавляю критикiв права вважати мене професiйним митцем. Я режисер i пишаюсь своею професiею. Нiколи не лiз знiматися у своiх фiльмах, щоб увiчнити себе. Усiм вiдомо, що я маю три Батькiвщини. Я народився в Грузii, працював на Украiнi та збираюсь померти у Вiрменii».

Сергiй Параджанов похований у Пантеонi героiв вiрменського духу в Єреванi. Поряд – Арам Хачатурян, Вiльям Сароян, Фрунзик Мкртчян…

Режисер народжуеться у дитинствi

Тбiлiсi.

9.01.1924 – 1945

Сергiй Йосипович Параджанов народився у Тифлiсi (Тбiлiсi з 1936 р.) 9 сiчня 1924 року в родинi вiрменських iмiгрантiв з Туреччини. Батько – Йосип (Овсеп) Сергiйович Параджанов (Параджанян) (1860–1962). Мати – Сiрануш Давидiвна Бежанова-Параджанова (1894–1975). Був хрещений з iм’ям Саркiс. У день його народження головна газета Закавказькоi СФР «Зiрниця Сходу» опублiкувала коротеньку бесiду з товаришем Сталiним «Про дискусiю».

Курка кукурiкнула, наче пiвень, бiлим кольором взимку розквiтла вишня. Тифлiс – мiсто забобонiв. У Тифлiсi вважають, що цi прикмети натякають на смерть. Тиран повiдомив, що уявний розклад бiльшовикiв – це суцiльна вигадка, i заявив про воцарiння повноi спiльноти думок. Що вiн хотiв сказати насправдi? Ідея революцii наказала довго жити. З 1924 року починалося всевладдя бюрократичноi касти, для якоi Маркс i Ленiн мали таке ж значення, як Платон чи Конфуцiй.

Вони iх просто не читали.

СРСР перетворювався на державу-монополiю, державу-трест, державу – ковбасну фабрику, державу заздростi (згiдно з Ю. Олешею). По-своему ефективну для побудови заводiв та фабрик. По-своему щедру до потреб культури. Але з цiлковитою спiльнiстю думок. Та непоборною заздрiстю до тих, хто не перебувае у строю. До тих, хто не проходить байдуже. До тих, хто нездару називае нездарою, а за талановиту людину готовий вiддати усе.