Улюблені пісні XX сторіччя

Любисток

Вiрш Степана Пушика

Музика Олександра Бiлаша

Синь Карпатських гiр i синь небес,

І дiвочi оченята синi.

Я шукав у горах едельвейс, |

А знайшов любисток в полонинi. | (2)

Приспiв:

Полонина, полонина

Ловить зорi, синi зорi,

А гуцулка, а гуцулка полонила

Юне серце в Чорногорi.

В селах засвiтилися вогнi –

Нiч на гори опустила крила.

Дiвчина зустрiлася менi

І любисток нiжно попросила.

Приспiв.

З неба сипавсь бiлий зорепад,

З Чорногори вiтер буйний вiяв.

І призналась дiвчина з Карпат,

Що в любистку коси своi мие.

Приспiв.

Не втаю, у серцi не втаю,

Що поiхав з гiр у рiдне мiсто.

Та менi спокою не дають

Чорнi коси, скупанi в любистку.

Приспiв.

У 1960–х роках Степан Пушик створив такi вiршi, якi полонили найвiдомiших украiнських композиторiв, а згодом – i виконавцiв. Якраз тодi поет навчався заочно в Московському лiтературному iнститутi, а мешкав у Івано – Франкiвську. Хоч ранiше у нього вже були пiснi iз самодiяльними композиторами, все ж проривом у професiйну естраду стала пiсня «Треба йти до осенi» на музику Олександра Бiлаша.

А згодом народилася «Течiя». Спочатку вiрш показав Ігорю Покладу, але вiн його чомусь не зацiкавив. Саме тодi неймовiрну популярнiсть мав студентський ВІА «Опришки» Івано – Франкiвського педiнституту. Керiвник ансамблю Руслан Іщук написав музику до «Течii», i вона прозвучала в музичному телефiльмi «Червона рута», який знiмали 1971 року в Яремчi. Цей фiльм порiднив Степана Григоровича з Володею Івасюком.

«Потiм у мене з’явилася пiсня «Любисток», – каже Степан Пушик. – Пiдштовхнула до написання вiрша дiвчина, яку мав тодi в горах (ii псевдонiм був Ксенiя Новокарпатська). Вона була для мене iмпульсом до написання пiсень на гiрську тематику про кохання. 1968 року я поiхав написати нарис про зйомки фiльму «Анничка». Одночасно, звiсно, заiхав й до своеi любаски, щоб зробити репортаж про полонину. Коли сходив униз, тодi народилося «Синь Карпатських гiр i синь небес, І дiвочi оченята синi.

Я шукав у горах едельвейс, А знайшов любисток в полонинi…”

Вiрш акуратно склав, заадресував i надiслав у Киiв Олександру Бiлашу. Вiн досить довго з ним нiчого не робив. А якось до мене на роботу (тодi працював у редакцii газети) прикарпатський композитор Богдан Юркiв i попросив декiлька вiршiв. Я не мiг йому не дати, вiн взяв цiлу папку, серед них був i «Любисток». Богдан досить швидко написав музику.