Улюблені пісні XX сторіччя

Але поступово з рiдного телебачення i рiдного радiо почала зникати украiнська пiсня. Це було невипадково! Розумiючи значення пiснi, яка е бездонною душею нашого народу, нашого етносу, нашi вороги зробили все, щоб знищити ii, принизити, затiнивши росiйською попсою i «шансоном».

Нам, представникам украiнськоi культури, зробили виклик до 25–оi рiчницi Незалежностi. Втрата мовного пiсенного простору врештi–решт обернулася втратою Криму i вiйною в Донбасi. У часи, коли ми були найбiльше зболенi вiйнами, нелюдськими тоталiтарними режимами, Господь Бог завжди посилав украiнцям для зцiлення душi i тiла украiнськi голоси та украiнську пiсню.

Таким е феномен Украiнського сiчового стрiлецтва, таким е феномен пiсень 1950–1980–х рокiв. Такою мае бути i пiсня дня нинiшнього.

Слава Богу, що в усi часи в Украiнi не бракувало патрiотiв, – один з таких справжнiх патрiотiв рiдноi землi i рiдноi пiснi – наш друг, журналiст i дослiдник, iсторiограф пiснi Михайло Маслiй. Довгi роки вiн прискiпливо збирав свою енциклопедiю украiнськоi естрадноi пiснi з перших уст ii творцiв, боячись втратити бодай одну зернину цього врожаю.

Важко переоцiнити його працю. Особливо тепер, коли потреба в його часописах архiактуальна. Завдяки роботi Михайла наша молодь мае можливiсть не втратити зв’язок, iсторичний i духовний, з своiми творчими батьками.

Ми, Юрiй Рибчинський та Ігор Поклад, щиро вдячнi авторовi за енциклопедiю нашоi пiснi «Украiно, ти моя молитва!» (Улюбленi пiснi 1950–1980–х, iх автори та iсторii), якою вiн може пишатися, i бажаемо йому не зупинятися, бо украiнська пiсня була, е i буде тiльки тодi, коли у неi будуть такi шанувальники, патрiоти, фахiвцi, як Михайло Маслiй.

    Ігор Поклад,

    композитор,

    Юрiй Рибчинський,

    поет.

Бiлi каштани

Вiрш Андрiя Малишка

Музика Платона Майбороди

Бiлi каштани, свiтлi вогнi,

Де б не бував я – любi менi.

Киiвськi ночi, зустрiчi в саду –

В серцi, куди не пiду.

Гори високi, синь Днiпрова,

Молодiсть наша вiчно жива.

Киiвськi ночi, зустрiчi в саду –

В серцi, куди не пiду.

Ми покохались там, де дуби,

В киiвськiм небi два голуби.

Кружать, здiймають крилонька своi,

Наче ми в парi, в сiм’i.

Так воно стане, так воно е,

Бiлi каштани – щастя мое.

Киiвськi ночi, зустрiчi в саду –

В серцi, куди не пiду.

«У кожного твору е своя iсторiя, своя, як би мовити, бiографiя, – заслужено визнавав композитор Платон Майборода.