Улюблені пісні XX сторіччя

Народ полюбив iх одразу, iх заспiвали, спiвають i спiватимуть, допоки жива украiнська душа.

«Киiвський вальс» народився на замовлення студентiв Киiвського медичного iнституту. Саме вони надiслали листа композиторовi Платону Майбородi i поету Андрiевi Малишку i просили написати лiричну пiсню про квiтучий Киiв. Майбутнi лiкарi хотiли почути щось незвичне та вiчне, яке б нагадувало iм про навчання, про улюблене мiсто, коли роз’iдуться по всiх усюдах пiсля випускних iспитiв. Тепер же уявити Киiв без незабутнього вальсу Майбороди – Малишка чи каштанових випускних травневих вечорiв просто неможливо.

Здавалося б, смаки з народження пiснi встигли змiнитись не раз, проте чарiвний i милий вальс належить до тих, котрi й досi зачiпають за живе. Усе просто: вiчним та справжнiм творiнням суджено пройти роки й епохи, не втративши своеi чарiвностi…

Якось росiйський поет Олександр Твардовський розмовляв зi Сталiним та й, помiж iншим, наважився попросити у «вождя» якусь премiю чи iншу радянську цяцьку – «бляху» для свого украiнського друга – Андрiя Малишка.

Сталiн у вiдповiдь пробурмотiв: «Гарний поет Малишко, але далi Украiни його слава не йде».

Однак Вiчнiсть сама знайшла украiнця. В особi простого полтавського хлопця Платона Майбороди, генiального композитора. Саме вiн першим i единим вiдчув у вишуканих вiршах Андрiя Малишка те, що поезiя та вiршi для пiсень – це рiзнi жанри лiтератури. Вiдмiннiсть мiж ними нiяк не менша, нiж мiж прозою та драмою. Поезiя – це довершенi слова, iм музика не потрiбна взагалi, бо вони самi – музика.

Вiршi для пiсень – це слова, якi намертво приростають до музики, самi ж окремого життя не мають.

Украiнськi пiснi частiше, анiж iншi, лунали у сибiрських таборах ще за життя Сталiна. Що цiкаво, нова украiнська естрада, яка робила своi першi кроки з пiсень Андрiя Самiйловича, особливо iз «Знову цвiтуть каштани, Хвиля днiпровська б’е, Молодiсть мила, Ти щастя мое…» могла з’явитись лише пiсля смертi тирана. За його життя Украiна – така пiсенна, така музична, така голосиста – чомусь мовчала.

«Киiвський вальс» – пiсня про рай – як його могли розумiти радянськi люди хрущовськоi доби, уже звiльненi вiд постiйного багаторiчного сталiнського страху.

Марiчка

Вiрш Михайла Ткача

Музика Степана Сабадаша

В’еться, наче змiйка, неспокiйна рiчка,

Тулиться близенько до пiднiжжя гiр;

А на тому боцi – там живе Марiчка,

В хатi, що сховалась у зелений бiр.