Відображення

Вона дозволила йому мати до себе це почуття, тiльки коли пересвiдчилася, що вiн не збираеться iй нi в чому суперечити. А вiн i не думав суперечити – вiн любив Марiю i Клару сильнiше, нiж iншi люди зазвичай люблять iнших людей.

Ще вiн любив футбол, тiльки не грати – грати вiн не вмiв i не хотiв, а дивитися. Коли Володимировi було двадцять рокiв, збiрна команда Харкова виграла чемпiонат краiни, i вiн на власнi очi бачив Привалова, Кротова, Норова, Казакова, братiв Фомiних.

– У 21-му роцi в Одесi, – посмiхаючись, розповiдав вiн Кларi, – Казаков поцiлив у перекладину i вона гепнулася на голову одеському воротаревi.

Уявляеш?

Марiя навiть не повела плечима, тiльки обурилася щодо того, чому вiн вчить дитину, а Кларi захотiлося побачити, як падае перекладина, i вона теж зацiкавилася футболом. Володимир же Федорович, навпаки, до цiеi гри скоро трiшки охолонув, бо пiсля Привалова справжнього футболу вже не було.

Володимир не вмiв плавати, проте служив у армii на баркасi керманичем, бо з його комплекцiею гребти не мало нiякого сенсу, а керманичем – було якраз i, крiм нього нiхто з цiею роботою нiзащо б не справився.

Вiн сидiв на носi човна i гучно та чiтко вiдраховував:

– Раз-два, раз-два!

Я вiдраховував, щоб веслярi не збивалися з темпу, i вони гребли. Якось пiд Форосом, це бiля Севастополя, наш баркас утрапив у мертву зиб. Знаеш, що таке мертва зиб? Це коли на поверхнi вода як скло, а пiд нею – буруни, неначе хтось колотить воду.

Мертва зиб, аллах ii забирай, човен не переверне, але людина може заснути. Я рахував, рахував, а потiм наче провалився кудись, i якби матроси не збилися з ритму i не обернулися, мене давно уже i на свiтi не було б. А вони збилися, тому що я заснув i перестав рахувати. Тiльки дякуючи iм i врятувався – iнакше уже не прокинувся б нiколи.

Розповiдь Кларi сподобалася: вона була ще страшнiшою, нiж поперечина, що падае на голову воротаревi.

Пiсля закiнчення iнституту Марiя бувала вдома рiдше, нiж у вiдрядженнях, тому виховував Клару Володимир Федорович.

Точнiше, вiн не заважав Кларi дорослiшати i самiй виховуватися, лише охороняючи цей процес.

VI

В дитсадку Клара була головною пiсля вихователiв, хоча чому так вийшло, вона не знала i не замислювалася над тим. Просто всi поважали ii думку – можливо, тому, що нi в кого, крiм Клари, своеi думки iще не було, хiба що – у вихователiв.