Мій рідний Макунів. 2-ге видання

Історичний досвiд свiдчить, що цей принцип не працюе. Не потрiбно чекати на хазяiна, який би нами попихав i роздавав накази. Дiтям потрiбно дозволити взяти на себе вiдповiдальнiсть i вiдiгравати важливу роль в життi суспiльства, тодi вони досягнуть вагомих результатiв. Нашi дiти – це окремi особистостi, вони мають отримувати правильне виховання у неповторних умовах своеi власноi сiм’i, яке зформуе велику надiю на те, що будь-яких цiлей можна досягти, спираючись на своi особистi знання, довiряючи своiй iнтуiцii.

Маючи глибоку потребу в тому, щоб мати особистий успiшний досвiд в чому – небудь. Мрiя – це успiх! І процес досягнення цього успiху, мае бiльше значення, нiж сам успiх. Істинний сенс життя в тому, щоб “ зростав ваш сад, а не банкiвський рахунок.»

Багато читачiв запитують: “ А що з того ти будеш мати? ” А що мае бджола – як кажуть люди – з того, що мед збирае? А що мае земля з того, що родить i нас годуе? А що мають тато i мама з того, що нас мають i годують? Що питаюся? Так уже Бог дав i так мусить бути! Хтось i цю роботу мав зробити.

Памятаючи слова Григорiя Сковороди, який писав:” Минуле – це фундамент сьогоднiшнього дня i будiвля нашого сьогодення нiколи не стоятиме, коли не буде мiцний фундамент. Отже, повертаймо пам’ять народовi, фундамент головноi сутi людськоi цивiлiзацii.»

Перефразовуючи письменника-романiста Уласа Самчука скажу наступне, я пишу iсторiю свого села не тому, що я iсторик, а тому що вiдчуваю обов’язок перед своiми земляками i роблю це так як можу, як розумiю, виходячи з тих умов i iнформацiйноi бази яку маю, хочу i сам усвiдомити життя цiеi чи iншо iепохи, життя певних особистостей, хотiлося щоб не затерлися iх стопи на цiй землi, щоб не розвiявся iх дух в часi i просторi.

Михайло Бервецький.

КУЛАК

(Родиннi спогади Бервецького Володимира Даниловича 1936)

«Все йде, все минае—i краю немае.

Куди ж воно дiлось? Вiдкiля взялось?

І дурень, i мудрий нiчого не знае.»

Гайдамаки.

Передмова

Спогади. Спогади. Оцi вiчнi спогади чомусь завжди приваблюють i мучать людей. Бiльш за все це пов’язано з прожитим i пережитим. Людина, яка прожила довге життя, повне тривог, печалi i розчарування, старiе i задумуеться. Вiк прожито, а щастя, радостi так i не бачено. Нiби немае його на землi, або кудись заблукало. А може все не так, i ти марно прожив на цьому свiтi? Все це мучить i знову, i знову повертае до спогадiв.