Беззаперечна правда

Я подумав, що вона могла б менi повiрити, якби iй це сказала бiла людина. Але вона просто вiдповiла йому, що iй важко повiрити в те, що я змiнився. Вона просто вважала мене невиправним.

Незабаром пiсля цього Боббi прийшов до мене з iдеею.

– Я хочу повести тебе до цього легендарного тренера з боксу Каса Д’Амато. Вiн може пiдняти тебе на наступний рiвень.

– Про що ви, в бiса, говорите? – запитав я. Тодi я не довiряв нiкому, крiм Боббi Стюарта. А тепер вiн збирався передати мене комусь iншому?

– Просто довiрся цiй людинi, – сказав вiн менi.

І ось одного разу в березнi 1980 року ми з Боббi поiхали на вихiднi до Кетскiлла, штат Нью-Йорк. Каса тренував у переобладнаному на тренажерний зал конференц-залi, розташованому над мiським полiцейським вiддiлком. Тут не було вiкон i свiтло забезпечували кiлька старомодних ламп. Я помiтив на стiнах плакати i вирiзки з газет iз фотографiями деяких мiсцевих хлопцiв, якi досягли успiхiв.

Кас виглядав саме так, як ви уявляете собi крутого тренера з боксу.

Вiн був невисокого зросту, повний, з лисою головою, i по ньому вiдразу було видно, що вiн сильний. Вiн навiть розмовляв жорстко, увесь його вигляд був сама серйознiсть – жоден м’яз на його обличчi не видавав навiть тiнi посмiшки.

«Здрастуйте, я Кас», – представився вiн. Вiн говорив iз сильним бронкським акцентом. Вiн був iз молодим тренером на iм’я Теддi Атлас.

Ми з Боббi вийшли на ринг i почали спаринг. Я розпочав бiй сильно, по-справжньому заганяючи Боббi.

Зазвичай ми робили по три раунди, але всерединi другого раунду Боббi вдарив мене кiлька разiв правою i в мене з носа потекла юшка. Менi було насправдi не боляче, але кров була по всьому моему обличчю.

– Досить, – сказав Атлас.

– Але, сер, будь ласка, дозвольте менi закiнчити цей раунд i зробити ще один. Ми так завше робимо, – благав я.

Я хотiв вразити Каса. Думаю, менi це вдалося. Коли ми зiйшли з рингу, першими словами Каса до Боббi було: «Це чемпiон свiту в надважкiй вазi».

Вiдразу пiсля цього спарингу ми вирушили обiдати до Каса додому. Вiн жив у великому бiлому вiкторiанському будинку на десяти акрах землi. З ганку було видно рiчку Гудзон. Поруч iз будинком росли високi клени i розлогi кущi троянд. Я нiколи в життi не бачив такого будинку.

Ми сiли поговорити, i Кас сказав менi, що не може повiрити, що менi лише тринадцять рокiв. А потiм вiн змалював менi, яким бачить мое майбутне.