Беззаперечна правда

«Срань господня, цi чортовi дiтлахи лоскочуть менi яйця, примушуючи заходити в цю будiвлю, – сказав вiн. – Я повбиваю цих чортових шибздикiв». Я слухав балачки цих бiлих копiв i тихо сам собi смiявся.

Будiвля була занадто крихкою, щоб копи могли пiднятися на наступний поверх ii протрухлими сходами. Але був шанс, що вони пiдведуть очi нагору i побачать, як я ховаюсь у кроквах, i тодi вони вже напевно пiдстрелять мою дупу. Я подумав було стрибнути на сусiднiй дах, тому що то був мiй будинок, але йшлося про стрибок у десять футiв.

Тож я пiднявся на дах, а мiй друг, який жив у моему будинку, вилiз на свiй дах. Я стояв на колiнах, бо, пiдведись я на повен зрiст i копи, якi були зовнi, помiтили б мене, мiй друг тим часом розповiдав менi в деталях усе, що вiдбувалось навколо.

«Просто розслабся, Майку. Вони вийшли з будiвлi. Але вони все ще шукають тебе. Там внизу купа полiцiйних машин», – повiдомив вiн.

Я чекав на тому даху, здавалося, цiлу вiчнiсть. «Майку, вони спустилися. Вони внизу», – сказав нарештi мiй друг.

Тож я спустився вниз, але вирiшив ще трохи зачекати всерединi. Моi друзi оглядали квартал, перевiряючи, чи не ховаються там копи. «Почекай ще трохи, Майку», – сказав мiй друг. Нарештi вiн сказав менi, що я можу вийти. Менi пощастило вибратися з цiеi ситуацii. У коробцi з коштовностями, яку ми вкрали, були всi цi дорогi годинники, медальйони, браслети, дiаманти та рубiни. Цiлих два тижнi ми витратили на те, щоб порозпродувати все те лайно. Нам доводилося продавати частину в одному мiсцi, а з iншою iхати в протилежну частину мiста.

Зважаючи на те, скiльки всiлякого розбою я накоiв, досить смiшним було те, що вперше мене арештували за вкрадену кредитку. Менi було тодi десять. Ясна рiч, я був занадто малим, щоб мати власну кредитну картку, то ж менi доводилося брати з собою до магазину старшого хлопця i говорити йому, що купити для мене, дозволяючи натомiсть взяти щось i йому. А потiм ми продавали картку iншому старшому хлопцевi.

Але одного разу ми пiшли до мiсцевого магазину на Бельмонт-Авеню i спробували скористатися картою там.

Ми були чепурно одягненими, але зовсiм, ясна рiч, не здавалися на той вiк, коли люди заводять кредитки. Ми набрали собi одягу та кросiвок i принесли iх на касу, простягнувши картку касиру. Вона перепросила нас на секунду i зробила дзвiнок. А далi – вона розрiзала навпiл нашу картку i тiеi самоi митi увiрвалися копи й арештували нас.

Вони вiдвезли мене до мiсцевоi дiльницi.