Беззаперечна правда

Щоразу, коли я роздавав грошi, я обов’язково йшов i знаходив усiх старих дам, якi були друзями моеi матерi. Я iхав у машинi з другом i бачив, що проiжджаю повз будинок, де жила старенька ледi, що була маминою подругою, тодi я зупиняв машину, i, поки мiй друг чекав усерединi, я стукав у ii дверi й давав iй трохи доларiв. А потiм я знову i знову робив те ж саме. Я не вважав своi справи чимось благородним. Це було тим, що я повинен був робити. Можливо, я вiрив, що в такий спосiб зможу замолити своi грiхи й купити собi дорогу назад до раю.

Напевно, я шукав спокути своеi провини.

Я часто бував сам не свiй, але в Браунсвiлi у мене завжди були друзi, якi не дозволяли менi опуститися. Я сидiв там i скаржився на важке життя, а цей хлопець, чие iм’я я вважаю за краще не називати, дивився на мене i казав: «О, це ти називаеш важко? Кого ти останнього вбив, Майку? До якого будинку ти останнiй раз зайшов i пов’язав там усiх, а, Майку?

Щоразу, коли я говорив про себе щось погане, вiн говорив: «За тобою немае нiчого поганого, Майку.

Ти хороша людина. Ти не тiкаеш звiдти, звiдки ти родом, тому що тепер у тебе е грошi. Якби ти не був хорошою людиною, ми б усi разом запхали тебе в багажник, Майку».

Багато моiх друзiв iз Браунсвiля були ув’язненими в Коксакi, який розташовувався недалеко вiд Кетскiлла. Я ходив до школи разом iз бiльшiстю з тих, хто тепер працював там у в’язницi, тому, коли я йшов туди вiдвiдати своiх друзiв, я, замiсть того, щоб йти до кiмнати для побачень, бовтався з ними в iхнiх камерах, тому що знав начальника в’язницi й усiх охоронцiв.

Я знiмав зi своiх нiг черевики, з шиi ланцюжки i вiддавав це все моiм друзям, а всi охоронцi вiдвертались i дивились в iнший бiк. Одного разу я йшов коридором повз камери, i побачив маленького Спайка з Бронкса, який сидiв колись разом зi мною в Споффордi. Тепер вiн був вже не маленьким, а справжнiм монстром.

– Гей, Майку. Що там як, чувак? Чим займаешся? – крикнув вiн.

Вiн подумав, що мене знову заарештували i тепер ведуть до камери.

Ось таким подвiйним божевiльним життям я жив. Одного дня я провiдував своiх друзiв у в’язничних камерах, а наступного – я тусувався разом iз Рiком Джеймсом. Я бачився з ним кiлька разiв то там то сям, але перший раз ми по-справжньому мали нагоду поговорити один з одним на вечiрцi пiсля прем’ерного показу якогось фiльму. Ми були у великому клубi, там була, можливо, тисяча людей, але Рiка Джеймса важко не помiтити. Вiн покликав мене до себе.