Принц На Білому Коні

– Набридло все! Кожен день цi молоденьки дурепи, трясця його! І до кожноi ще потрiбно пiдхiд знайти! А я вже вичерпав себе, розумiеш, ви-чер-пав! Це рокiв зо три тому я пожартувати i причарувати мiг, а зараз… – Принц втомлено махнув рукою.

– Кiнчати з цим треба, – сказав Бiлий Кiнь i загасив недопалок об стiну.

– Та ти що?! Їх ще он скiльки, а нас тiльки двое. Якщо не ми, то хто буде цим займатися?

– Гаразд, як скажеш! Кошти на дорогу е?

– У мене-то е, а в тебе?

– А я знову зроблю вигляд, що випадково потрапив до автобусу.

Принц вийшов з пiд'iзду, а за ним, кульгаючи, йшов Бiлий Кiнь.

Глава 2

Останнiй рейс. Автобус був порожнiм. Втомлений вiд баталiй з пасажирами, кондуктор спав. Принц згаслим поглядом дивився у вiкно i м'яв руками свою шапочку.

– Про що думаеш? – запитав Бiлий Кiнь.

– Про вiчне, – зiтхнув Принц, не зводячи погляду з вiкна.

– Та невже? – хмикнув Кiнь, – ну звiсно ж про вiчне – про кохання. Про що ти ще можеш думати? – глузливо продовжив: – І кому воно потрiбно, це твое кохання? Поглянь на себе, на кого ти став схожий? Скiльки панянок ти вже привозив до свого палацу? Сотню чи двi? І що? Нi, звичайно, спочатку все чудово: бал, вiршики iм читаеш, пiснi спiваеш, бурхлива нiч… Але ж вони через мiсяць тiкали вiд тебе, пiсля того, як просили купити iм пральну машинку, а ти змушував iх прибирати у моiй конюшнi…

– Багато ти розумiеш, – огризнувся Принц, – втiкали – то значить, не любили мене по-справжньому.

– А в конюшнi навiщо прибирати змушував?

– Так смердить же твое лайно на весь палац! Зрозумiй, кохання повинно пройти випробування. А цi, як ти називаеш «панянки», злякалися перших труднощiв. Я хоч i Принц, але моi бiологiчнi потреби на цей статус уваги не звертають.

– От холера на то кохання, – пробучав Кiнь i хотiв було запалити, але Принц тицьнув лiктем пiд ребро, вказуючи на кондуктора.

– Лишень кохання в твоiй макiтрi, – Бiлий Кiнь сховав цигарки, – ото привiз панночку у палац, задовiльнив би своi бiологiчнi потреби… i вiдправив би додому мрiяти про тебе далi.

– Ну, скiльки тобi казати: то вам, тваринам, кохання не потрiбне. У вас iнстин-кти! Зрозумiв? Схотiлося самку одразу… хм… впорався i вмить забув. А ми – Люди, тим i вiдрiзняемося вiд вас, що кохати вмiемо.