Григорій Квітка-Основ'яненко

, iще дитиною, завдяки дiдовим та батьковим заслугам, а також клопотам рiднi, вiн розпочав службу в Харкiвському козацькому полку в чинi пiдпрапорного. Потiм Федiр Іванович стане суддею Харкiвського полку, а пiсля скасування слобiдських полкiв манiфестом Катерини ІІ вiд 28 липня 1765 р. перейде на цивiльну службу. Кажуть, що якийсь час вiн був навiть городничим.

У 1783—1798 pp. Федора Івановича обирали харкiвським повiтовим предводителем дворянства. Крiм того, вiн числився старшиною Чорноморського козацького вiйська, а також армiйським полковим квартирмейстером.

За свою ревну службу був нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня. Федiр Іванович мав неабиякi статки – тiльки в основ'янському маетку було близько шести сотень пiдданих, а його будинок, як свiдчив протоiерей Микола Лащенко, «був цiлком панський: великий, красивий i розкiшний». Цiкавився вiн i лiтературою. Скажiмо, в листi до Погодiна вiд 3 травня 1841 р. Квiтка-Основ'яненко писав про те, що в 1783 p., коли з'явилась вiршована повiсть Іпполiта Богдановича «Душенька» (вiльний переспiв повiстi Лафонтена «Les amours de Psyche et de Cupidon»[3 - «Любов Психеi й Купiдона» (фр. ).]), його батько мешкав у Санкт-Петербурзi. І вiн свiдчив, що цей твiр справив на публiку просто приголомшливе враження, а Богдановича зразу ж почали називати «генiем». Але вже тодi, мовляв, ходили чутки, що «Душеньку» написав не Богданович, а його юний протеже, якого той видавав за переписувача своiх творiв. До кола приятелiв Федора Івановича належали такi непересiчнi люди, як фiлософ Григорiй Сковорода й вiйськовий суддя (згодом – кошовий) Чорноморського козацького вiйська Антон Головатий. Сини Головатого пiд час навчання в «додаткових класах» при Харкiвському колегiумi жили в родинi Квiток, а сам Головатий не раз бував у основ'янському маетку, де його завжди радо зустрiчали. Наприклад, коли вiн у 1792 р., повертаючись iз Санкт-Петербурга до свого вiйська, заiхав на Основу, Федiр Іванович зустрiв його «по-старовинному, з гарматною стрiльбою та хором музики». Узагалi, батько Квiтки-Основ'яненка був дуже привiтним чоловiком. Уже в 1817 р. Іван Вернет у статтi «Мысли о Харькове», надрукованiй на сторiнках «Украинского вестника», згадував: «Я не бачив старого, схожого на нього за люб'язнiстю характеру, рiдкiсною простотою норову та вмiнням, нiби жартома, виказувати корисну правду, а також за чудовим даром пристосовуватись до всякого вiку». Федiр Іванович помер 1807 р. в чинi колезького радника.