Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати

Народився я в якiйсь клiнiцi чи то на Познанськiй, чи то на вулицi Емiлii Плятер, а невдовзi оселився на Єрусалимських Алеях, на перехрестi з вулицею Панкевича, в помешканнi, що його моi батьки тiльки-но найняли; в цьому ж примiщеннi мiстилася й контора мого батька. Батько тримав будiвельну фiрму i виконував якiсь замовлення на будiвництвi Головного вокзалу, що розташовувався тодi навпроти нашого будинку – там, де нинi Центральний вокзал.

Батько, Єжi Зануссi, та мама, Ванда Зануссi.

Пам’ятаю рештки варшавського Головного вокзалу пiсля вiйни: багатоповерховий портал пiсля вибуху похилився в бiк Маршалковськоi. Солiдний, либонь, був вокзал, якщо навiть в аварiйному станi справляв таке сильне враження. А може, просто я був малий i тому все навколо видавалося менi великим? Мабуть, кожен пам’ятае краевиди з дитинства, що здаються в ту пору набагато масштабнiшими, нiж потiм, коли вже побачиш iх iз перспективи дорослоi людини.

Коли менi хочеться розпочати свою бiографiю з дотепу, я пишу, що вродився заможним немовлям. Здаеться, я мав свою окрему кiмнату, до якоi всiм слiд було заходити в бiлих фартухах, щоб не переносити бацил. При менi була доглядальниця: я був пiзньою i, схоже, дуже бажаною дитиною, коло якоi надмiрно упадали. Кажуть, уже тодi я був надiлений гучним голосом: вiн супроводжуе мене все життя, i я гадаю, що користь вiд нього десь така ж, як i вiд високого зросту, – тобто геть спорадична.

Вертаючись до тих розкошеств, у яких я зустрiв пору свого раннього дитинства: у вереснi Варшаву почали бомбувати, i надмiрним турботам про гiгiену настав кiнець. Коли повиходили з ладу водогони, мама в ложечцi кип’ятила над свiчкою воду з калюжi – можливо, саме завдяки цьому я не вирiс алергiком.

З батьком.

Тепер я мав би сказати щось про батькiв, про родину, а в цiлому – про родовiд. Вiдколи я одружений з Ельжбетою,[6 - Ельжбета Ідалiя Грохольська-Зануссi (нар. 1940 р.) – представниця старовинного графського роду, дружина Кшиштофа Зануссi.] яка знае бiльш як тисячолiтню iсторiю своiх предкiв, я й собi силкуюся вiдкопати щось про корiння своеi родини. Та максимум, що я можу, це послатися на Венецiю XIV столiття.