Пікнік на льоду

Але власкор так i не з’явився. Опiв на восьму Вiктор спустошив банку пива i пiшов.

Поiв уже в готелi, у ресторанi. Потiм пiднявся в номер i знову подзвонив власкору, але довгi гудки не вгавали, поки Вiктор не поклав рурку на мiсце.

Очi злипалися. Тепло готельного номера розслаблювало i присипляло. Вирiшивши вранцi передзвонити власкору, Вiктор поклався на лiжко й вiдразу заснув.

11

У Киевi знову мжичив дощ. Дiльничний Сергiй Фiшбейн-Степаненко зайшов до квартири Вiктора. Роззувся. У в’язаних зелених шкарпетках пройшов на кухню, витяг з морозильника рибину лосося, переламав ii об колiно i половину поклав у полумисок, що стояв на низенькому дитячому ослiнчику.

– Мишко! – гукнув вiн i прислухався…

Не дочекавшись на вiдповiдь, вiн пройшов у першу кiмнату, потiм у вiдпочивальню. Там, за канапою, вiн i побачив, що оспалий чи зажурений Мишко стоiть проти стiни.

– Ходiмо, ходiмо iсти! – ласкаво покликав його дiльничний.

Мишко подивився мiлiцiонеровi в очi.

– Нумо, ходiм! – попросив дiльничний.

Пiнгвiн неквапно поплiвся в кухню, а Сергiй, обережно ступаючи, пiшов слiдком. Провiв його до полумиска на кухнi, простежив за початком трапези, пiсля чого з чистою совiстю повернувся в коридор, взувся, одягся i вийшов пiд киiвську мжичку.

– Добре, якби день минув без викликiв! – подумав вiн, поглядаючи на похмуре низьке небо.

12

Уранцi Вiктора збудила безладна стрiлянина, що долинала з вулицi. Позiхаючи, вiн пiдвiвся, подивився на годинник: восьма ранку.

Пiдвiвши погляд, Вiктор зауважив синяву неба i блiдо-жовте сонце, що показало своi першi променi з-за сiрих сталiнських будинкiв. Мала бути гарна погода.

Вiктор сiв до столика, на якому стояв телефон, набрав номер власкора.

– Слухаю? – пролунав жiночий голос. – Кого вам?

– Миколу Олександровича можна? – запитав Вiктор.

– А хто дзвонить? – запитав жiночий голос.

– Це з газети… зi «Столичноi»… – вiдповiв Вiктор, вiдчуваючи напругу в жiночому голосi.

– Як вас звуть? – запитав голос.

Щось тут було не так, i Вiктор, вiдчувши дрож у руцi, опустив рурку на мiсце.

– Кави! – пiдказав вiн сам собi. – Треба напитися кави.

Одягнувшись i хлюпнувши собi в обличчя двi пригорщi холодноi води, вiн спустився до готельного бару. Пiдiйшов до стiйки, замовив подвiйну половинку кави.

– Сiдайте, я вам принесу, – сказав бармен.