Усі гетьмани України. Легенди. Міфи. Біографії

І це цiлком iмовiрно, оскiльки на Волинi, як заявляли представники мiсцевоi шляхти в 1540 роцi, «будь есть або не есть перемир’е з татары, тог-ды предся з коня мало зседаем».

Отже, князь Д. Вишневецький виявив себе непересiчною натурою, головними рисами якоi були лицарство i молодецтво. Може, саме тому, зiткнувшись iз козацькою вольницею, вiн, як нiде, вiдчув себе у своему середовищi. Водночас особиста хоробрiсть князя, його авантюристична натура припали до душi козакам, вони ладнi були йти з ним i проти татар, i проти кого iншого, якщо б вiн iх покликав.

Обiйнявши посаду старости черкаського i канiвського, Дмитро Вишневецький за свiй головний обов’язок вважав захист пiвденних кордонiв держави. Крiм того, у Дмитра Вишневецького був особливий рахунок до степових нападникiв. У 1549 роцi у полон потрапило все сiмейство його двоюрiдного брата Федора Вишневецького. Цей факт, до речi, зафiксований i в «Кронiцi Марцiна Бельського»: «Того року татари в кiнцi вересня в руських землях великi шкоди вчинили.

Замок у Перемирку облягли, в якому князь Вишневецький утриматися не змiг, пiддався з дружиною татарам. А коли вiн iз замку вийшов, залишок людей його ще мужньо боронився перед татарами, але татари, приступ учинивши, замочок спалили i всiх у неволю забрали». Про це ж повiдомляв у своiй вiдписцi Московський посол до Литви Федiр Безобразов.

За думкою деяких дослiдникiв, улiтку 1553 року Дмитро Вишневецький, можливо, чимось ображений на короля, перейшов на службу до турецького султана Сулеймана II (Чудового) i разом зi своiм вiйськом перебував у Стамбулi.

Цiкаво, що перед цим король Сигiзмунд-Август висловлював Радзивiллу побоювання щодо Вишневецького, аби той не перебiг до туркiв, «полишивши iм пограничнi землi, дорученi його охоронi». Побоювання короля виявилися не марними. Невдовзi Радзивiлл пише королю, що Вишневецький «з усiею своею ротою, себто з усiм козацтвом i хлопством, яке тримав бiля себе, з’iхав до туркiв, виславши наперед козацьку роту, а потiм i сам зi своiми козаками потягнувся до Туреччини».

Треба зазначити, що архiвнi документи нiчого не повiдомляють про перебування князя Вишневецького у туркiв. Але це припущення документально не пiдтверджуеться.

Тому серед iсторикiв до сьогоднi немае единоi думки щодо того, що саме робив Дмитро Вишневецький у Туреччинi, чому вiн там опинився i як змiг повернутися. Але хай там як, у Польщi не вiрили в щасливе повернення Вишневецького з Туреччини.