Володимир Сосюра

Про характер батька, почуття власноi гiдностi та прагнення його вiдстоювати свiдчить i такий факт з його бiографii: «Часто сестра матерi, що жила пiд Черкасами, запрошувала iх до себе. Мовляв, поживете, як люди. Але сiм’ю мiцно тримав Донбас. Терикони. Пропахлий полином i чебрецем степ. Отож, коли пiдрiс Володимир, батько вирiшив податися до Днiпра, щастя пошукати». А оскiльки в кишенях гуляв вiтер, iхали «зайцями». У Золотоношi iх спiймали i висадили.

«Була нiч. Стомлений батько лiг i заснув бiля станцiйного буфету, прямо на паркетi.

До нього пiдiйшов жандармський офiцер i носаком блискучого чобота вдарив у бiк:

– Вставай!

Батько встав. Лице його налилося кров’ю вiд несподiваноi образи.

– Вы должны вежливо сказать, что здесь спать нельзя».

І марно йому офiцiант злякано шепотiв на вухо, що «он тебя засадит в тюрьму», батько не звертав на це уваги i так вишпетив жандарма, що той почав вибачатись, купив нам квиток до Черкас i на прощання гаряче потиснув батьковi руку» (зi спогадiв Володимира Сосюри).

У родинi Сосюр була ще дочка Тетяна, яка теж пiшла лiтературною стезею. Писала пiд псевдонiмом Тетяна Тесс. Тому Володимир Миколайович Сосюра справедливо напише про себе: «Я поет спадковий. Правда, дiд i батько вважали свое вiршування за засiб певноi розваги, а я поставив собi за мету всього мого життя – стати поетом, i на все, – на знання, прочитане, пережите, побачене дивився, як на засiб для того, щоб стати ще дужче, як поет».

«Бабуся, батькова мати, дуже любила татка. Дiд весь час жив у Луганську, бабуся займалась хазяйством. Од важкого труда у неi була грижа. Дiд одружився з нею вiд злостi на дочку помiщика, яку вiн дуже любив, а потiм розчарувався в нiй, бо вона була дуже легковажна, легкодумна i зрадлива. Бабуся служила в батька невдалоi нареченоi мого дiда економкою i чудесно знала французьку мову. Бабуся моя була теж, як i мама, смуглява. Я схожий на мамку, татка i на себе…

Батько моеi матерi, мiй дiд Дмитро Данилович Локотош, був мiщанином города Луганська i мав водяного млина, якого пропив.

Його дiд був багатий серб, а прадiд – полковник сербськоi армii, що за росiйсько-турецькоi вiйни перейшла на бiк росiян, i загинув у боях проти турок. Разом з ним загинули документи про його дворянство, i його вдову з сином записали в мiщани города Луганська. У дiда було два брати. Пiсля смертi мого прадiда вони дiлили землю i взагалi спадщину.