Павло Тичина

Ставши навiть академiком, Павло Тичина завжди допомагав своiй першiй вчительцi – i придбати вугiлля на зиму, i висилав iй лiки, книги, продукти, аргументуючи своi турботи не безгрошiв’ям Серафими Миколаiвни, а тим, що iй важко самiй ходити в мiсто, тому колишнi учнi повиннi iй допомагати, а в останнi своi роки узявся й за написання поеми, яку присвятив першiй учительцi. На жаль, поема «Серафима Морачевська» залишилася незавершеною.

У квартирi 40-рiчного академiка П. Тичини завжди була на видному мiсцi свiтлина з улюбленою першою вчителькою.

І вiдомий поет при всякiй нагодi КОЖНОМУ прагнув розповiсти про свою ПЕРШУ вчительку, виконуючи бiблейську пораду: «Не ЗАБУВАЙТЕ НАСТАВНИКІВ СВОЇХ!»

Було Павловi десять рокiв, коли вiн закiнчив навчання у сiльськiй школi. допитливому хлопцевi хотiлося вчитися далi.

Роздiл шостий. Роки навчання. Хор. Бурса. Семiнарiя. Інститут

Наприкiнцi 1900 року батько вiдвiз Павла Тичину до губернського мiста Чернiгова, щоб улаштувати у Троiцький хор.

Там уже спiвав його старший брат Михайло, який разом з братом Іваном вчився у бурсi.

В «Автобiографii» поет вiдтворив свiй вступний iспит до хору дев’ятирiчним хлопчиком: регент Троiцького монастиря в Чернiговi «вiдкрив кришку фiсгармонii – i полились протяжнi срiбнi звуки. Я ввесь перетворився на слух i увагу. В мелодii, яка заповнила всього мене, стiльки звучало запитань до когось i звертань, стiльки було ласкавоi туги, що я ось-ось готовий був заридати. Тiльки згодом я дiзнався, що в день проби мого голосу регент зiграв одну з частин концерту Бортнянського «Всякую прискорбна еси, душе моя».

Переставши грати, вiн сказав: «Вiзьми ось цю ноту». Срiбний голос iз фiсгармонii всього мене наповнив. «О! це добре. Дискант, справжнiй дискант».

Але взяли малого в пiвчу лише через рiк. Запам’яталася перша спiванка в Єлецькому монастирi, в сiнях. «Пiдлога в них кам’яна. Але повитирана на довгi роки ногами тих, хто тут жив. Як глянути – то ямки i долинки, ямки i долинки.

Великi плити змiцненi цементом – i на цих мiсцях долiвка не була стерта i утворювалися наче гiрськi хребти, по яких ступаеш обережно, щоб не звихнути ногу…»

Жив у Єлецькому монастирi, а ходив щодня до Троiцького собору за три верстви спiвати на архiерейське служiння, та ще й голодний. І нiс по пiвпуда нот. Все те за скромну монастирську трапезу. За словами поета, учнiв-хористiв часто зривали з урокiв i вiдправляли спiвати на кладовищi.