Василь Симоненко

Усю свою молодiсть провела на сiльськiй сценi, спiваючи та граючи в аматорських виставах. За переказами була «неперевершеною» у ролях Наталки Полтавки, циганки Ази, iнших героiнь.

Невисока, бiлява, iз синiми очима дiвчина, до того ж вельми розумна, запала в серце не одному парубковi. Багато хлопцiв iз навколишнiх сiл засилали старостiв, серед них – i директор школи, й iнспектор народноi освiти. Та в гуртi сiльських парубкiв найбiльше видiляла високого, чорнявого, вродливого Андрiя Леонтiйовича Симоненка iз села Новаки.

Вiн гарно малював, добре тримався на сценi.

Ганна розпiзнала в ньому тонку художню натуру й обрала своiм нареченим. «…парубком Андрiй залицявся вiдразу до двох дiвчат: Марii Вобли та Ганни Щербань: обидвi завагiтнiли. Приходив до Марii, обiцяв одружитись, якщо вона дасть грошей, щоб заплатити Ганнi за вiдмову одруження (в рахунок алiментiв), потiм iшов по грошi до Ганни, кудись iздив, заводив новi залицяння до дiвчат та жiнок. До Ганни Федорiвни та сина Василя iнодi навiдувався та обiцяв, що повернеться, i житимуть разом.

Ганна Щербань вiд таких вiдвiдин вiдмовилась – виростила, виховала та вивчила сина сама. На селi вважали, що Василь начебто «нагуляний», але це зовсiм не так – по батьковi вiн Андрiйович, його прiзвище – Симоненко. Батька мав i на нього був схожий, продовжив рiд Симоненкiв. Але, на жаль, Василь виростав напiвсиротою при живому батьковi, який за чутками, останнi роки життя проживав на Лубенщинi»[3 - Панченко В. З любов’ю до поета / Режим доступу: https://www.picuki. com/tag/Vasyl_Symonenko].

Через молодiсть, брак життевого досвiду дiвчина не побачила того, об що згодом спiткнулася: Андрiй ще не подорослiшав. Вiн, наче пiдлiток, шукав насолоди в чуттевих стосунках, тож не мiг взяти на себе вiдповiдальнiсть за iнших, створити сiм’ю. Тому завжди тiкав вiд сiростi, занудливих буднiв родинного життя. Обов’язки його лякали. Тому таким немiцним виявилось iхне еднання. «Андрiй Леонтiйович був сiльським вчителем, гарно малював, був учасником драмгуртка, продавцем у лавцi (сiльському магазинi).

Торгував недовго».

Варто завважити, що народженню сина Андрiй зрадiв. Вiн дав йому свое прiзвище, тримав на руках, голубив. Обiцяв Ганнi: ось-ось наведе лад у справах i перейде до неi жити. Робота в сiльськiй лавцi потребувала вiд Андрiя частих вiдлучень до мiста. Усе вiн кудись iздив, заводив новi знайомства з дiвчатами та жiнками. Траплялось, що довго затримувався з невiдомих причин. Повертався наступного дня, а то й за кiлька.