Соломія Крушельницька

Перед виступом iз самого ранку вона входила в образ своеi героiнi, постiйно твердила: «Я – Тоска…», «Я – Аiда…», «Я – Саломея…»

Крушельницька з незмiнним блиском залучае, окрiм чудових вокальних даних, тонку iнтуiцiю i глибоке проникнення у змiст творiв; хвилюючу чуттевiсть, пiдкрiплену шляхетнiстю стилю; безпомилкове розумiння смакiв публiки, однак вона не пропонуе нiчого такого, що не вiдповiдало б притаманному iй стилю виконання. Спiвачка причаровуе слухачiв магiчною силою впливу, натхненним обличчям, на якому вiдбиваються водночас нiжнi спiвзвуччя i потаемнi порухи ii душi.

На сценi Крушельницька вмiла прикувати до себе увагу одним штрихом чи жестом, у який могла вкласти весь спектр почуттiв – вiд гордостi до знесилля.

Критики навперебiй шкодували, що вона не може перейти до драми i стати найiдеальнiшою у свiтi Джульеттою чи Дездемоною. Спiвачцi ж для реалiзацii свого дару цiлком вистачало опери. Їй вдавалося все. Закличнi «Гой-йо-то-го! Гей-йо-га!» ii Брунгiльди змушували трепетати найприскiпливiших шанувальникiв Вагнера.

У «Тристанi та Ізольдi» вона, як нiхто iнший, розкривала муки жiнки, що розривалась мiж коханням та обов’язком.

А на прем’ерi 1906-го у «Ла Скала» опери «Саломея» Рiхарда Штрауса Крушельницька сама виконала «жахливий i непристойний» «Танець семи серпанкiв», не скориставшись можливiстю замiни професiйною танцiвницею i довiвши цим, що не тiльки спiв – усе ii ество гiдне голови Іоанна.

Польськi критики, якi в музичному театрi зазвичай обстоювали позицii драматичноi майстерностi, вiддали всi лаври украiнськiй спiвачцi: «Враження вiд гарного, дзвiнкого i приемного голосу пiдсилюеться на сценi витонченою манерою спiву, досконалою артистичною грою, шляхетною поставою, сценiчною зовнiшнiстю i якоюсь особливою принаднiстю.

Але вище цих якостей стоiть те, що спiвачка надзвичайно правдиво входить у настрiй виконуваноi ролi. Ця артистка завжди живе на сценi справжнiм почуттям, i немае хвилини, коли б вона була байдужою», – писала «Gazeta Lwowska».

«Вона приголомшуе почуття слухачiв, не вдаючись до заяложених ефектiв театрального та спiвацького мистецтва. В кожному ii словi вiдчуваеться не лише професiйна спiвачка, а й досконала артистка, що завдяки природженому талантовi й досвiду, набутому наполегливим навчанням, вмiе з однаковою легкiстю бути якогось вечора Галькою – дiвчиною з простолюду, а назавтра – графинею, великосвiтською дамою, що стримуе себе у хвилину вiдчаю» («Kurier Warszawski»).