Пилип Орлик

Однак швидке кар’ерне зростання та симпатii гетьмана до молодого урядовця не могли не викликати заздрощiв у старшоi за вiком когорти старшини, рiвень освiченостi якоi був набагато нижчим i яка поступово вiдсторонювалася вiд управлiння державними справами.

Не випадково Мазепа любив i довiряв Орликовi найбiльше. А той навiть у покаянному листi до Яворського 1721 р. пiдкреслював, що нiколи нiкому не складав присяги, навiть царевi – лише пановi своему гетьману Мазепi. Пiзнiше в своему «Дiарiушi» Пилип засвiдчить, що Мазепа «як нiхто… мiг краще обробити людину й притягти ii до себе».

Новi посади давали новi володiння: села Дремайлiвка, Дорогинка Нiжинського полку, млини i двори в Батуринi та Нiжинi, у 1708 р. – села Кривець та Риловичi у Стародубському полку з млинами, винницями, лiсами, руднею та слобiдкою, якiй дали назву Орлiвка. Ранговi маетностi писар отримав пiд Гадячем. Дружина принесла у посаг землi на Полтавщинi. Мазепа надав йому с. Домишлин Сосницького повiту Чернiгiвського полку.

Швидке просування по табелях урядiв не зашкодило Орлику продовжувати своi поетичнi вправи.

Старий Василь Кочубей, який 20 рокiв виконував обов’язки генерального писаря, ревниво стежив за симпатiями Івана Мазепи. Разом з доносом на гетьмана генеральний суддя пiдготував i записку на Пилипа Орлика, у якiй зазначав, що останнiй, не маючи нiяких особливих заслуг i поваги серед старшини, мае бiльш вагоме значення в державi, нiж вони.

Хоч Орлик i став заможним державцем, та не було в його вдачi жадоби до власноi наживи. Душа молодого генерального писаря не стала сухою i черствою; його ставлення до селян було людське, гуманне. Вiн не чинив iм утискiв: коли Орликове село Домишлино перейшло в 1710 р. у володiння пана Полоницького, який кривдив селян, мешканцi його не раз iз жалем згадували свого колишнього державця Орлика, при якому вони не були обтяженi податками i навiть не виконували громадських повинностей.

Сподвижник гетьмана Івана Мазепи

Довiреною особою та головним помiчником в гетьманському оточеннi Пилип Орлик став ще до свого призначення на посаду генерального писаря. Починаючи з 1706 р. Пилип Орлик був утаемничений у справи гетьмана. Зокрема, саме П. Орлик у 1706–1707 рр.