Михайло Коцюбинський

Батько змушений змiнювати мiсця роботи, а тому протягом 1878—1881 р. доводиться переiздити: м. Шаргород, с. Пiкове, м. Станiславчик, м. Вiнниця.

Вiдомо, що по закiнченнi Шаргородського духовного училища (1880) Михайло продовжував займатися самоосвiтою, читанням фiлософськоi та художньоi лiтератури, яку дiставав у приватних бiблiотеках, подорожуючи разом iз батьком селами Вiнниччини. Допитливий Михайло користувався будь-якою нагодою, щоб добути якусь пiзнавальну книгу. В одному селi, пiд час таких подорожей, вiн познайомився зi священиком, який дозволив йому брати книги зi своеi багатоi бiблiотеки, як художнi, так i соцiально-економiчнi, фiлософськi, зокрема твори Фейербаха, Фур’е.

«Серед тих авторiв, яких я ковтав десятками, найбiльше враження зробили на мене журнали «Основи», твори Марка Вовчок, а потому «Кобзар» Шевченка. Читання, – писав Коцюбинський, – настiльки перевернуло мiй свiтогляд, що з незвичайно релiгiйного хлопця, яким я був до 12 рокiв, я став на 13 роцi життя атеiстом, а на 14 – соцiалiстом».

Михайло дуже любив твори Г. Успенського та В. Короленка, але особливо велике значення для нього мала творчiсть Панаса Мирного. Про вплив творiв цих митцiв Коцюбинський згодом так писав у листi до свого кумира – Панаса Мирного: «…опрiч величезного лiтературного хисту, який зразу зачарував мене, я бачив в них широкий та вiльний розмах думки – власне те, чого не стае мало не всiм нашим белетристам».

На час закiнчення духовноi школи (1880) Михайло отримав досить пристойну для iнтелiгента з родини середнiх статкiв освiту.

Прагнучи продовжувати освiту, вiн 1881 р. вступае до Кам’янець-Подiльськоi семiнарii. Проте продовжити навчання через матерiальнi нестатки у родинi не змiг: «З причин бiльше незалежних од мене, я не мiг скiнчити середньоi школи, хоч, маючи замiр дiстатись на унiверситет, систематично доповнив свою освiту».

До того ж саме на перiод перебування у Кам’янець-Подiльському припадае Михайлове захоплення революцiйним народництвом та знайомство з представниками революцiйно налаштованоi молодi, учасниками «Подiльськоi дружини», подiльськоi групи партii «Народна воля», «Немирiвськоi лiги», та iн.

«…нiякi книги не могли б дати того, що дали цi нечисленнi днi щирого захоплення думки, справжнього шукання правди i пiдвалин у життi», – писав згодом Михайло Михайлович, згадуючи «хороший юний час».

Одного разу, повертаючись увечерi додому, юнак помiтив пiдозрiлого незнайомця, що заглядав у вiкна його хати.