Микола Лисенко

Зимовi канiкули 1861 р. М. Лисенко провiв у П. Чубинського. Олена Пчiлка у своiх спогадах писала: «Пiд час перших же зимових свят на Рiздво 1860 року i новорiчнi свята 1861 року вiн приiхав до… Павла Чубинського записувати народнi украiнськi пiснi – i повернувся до Киева з великою збiркою iх». Так, зi студентських рокiв М. В. Лисенко стае музичним етнографом.

У Киевi Микола продовжуе iнтенсивно займатись музикою. Вiн захоплено вивчав опери Глiнки, Даргомижського, Серова, знайомився з музикою Шумана i Вагнера.

До 1860-х рокiв належать спроби написання музики до мелодрами М. Старицького «Панське болото» (нотний матерiал не зберiгся). Виступае як пiанiст у концертах на користь створеного в той час Киiвського вiддiлення Росiйського музичного товариства.

Пiсля скасування крiпацтва, в умовах польського нацiонально-визвольного повстання 1863 р., що поширилось i на Правобережну Украiну, росiйська влада видае горезвiсно вiдомий «Валуiвський циркуляр» про заборону украiнськоi мови. Доходило до курйозiв.

В. Антонович iз цього приводу писав: «Загальновiдомо, що М. Лисенко, якому заборонили спiвати украiнськi пiснi в оригiналi, переклав iх для свого хору французькою мовою i так виконував для киiвськоi публiки, щоб не спiвати росiйською».

1864 р. Лисенко закiнчуе унiверситет «по разряду естественных наук», а у 1865 р. захищае кандидатську дисертацiю «Про розмноження стрiчкових водоростей» i одержуе ступiнь кандидата природничих наук. Але найбiльш вабила молодого науковця музика i вiн вирiшуе здобувати вищу музичну освiту за кордоном.

Але для цього потрiбнi були кошти, якi родина на той час не мала.

Роздiл четвертий. Заробiтчанство

Микола Лисенко на Таращанщинi (1865—1867)

У 1865 р. Микола Лисенко вступив на посаду помiчника мирового посередника в Таращанському повiтi. Вибiр мiсця чиновницькоi служби був невипадковим. На посадi офiцера драгунського полку у Таращi служив батько Миколи Лисенка, Вiталiй Романович, а вийшовши у вiдставку у чинi «полковника з мундиром», обирався повiтовим маршалком (предводителем дворянства) Таращанського i Сквирського повiтiв.

«…У зеленiм урочищi, поблизу широкоi i повноводноi рiки на високiм пагорбi стояв курiнь козака Тараса – рибалки i мисливця. «То був парубок моторний i хлопець, хоч куди козак» i на всi руки мастак. Доводилось йому захищати свiй край вiд ворогiв. Бо за липовим лiсом у широкiм степу владарював злий хан, який якось вирiшив узяти собi за наложницю дiвчину по iменi Котлуй.