Микола Лисенко

На всiх концертах, в аристократичних салонах гiмназист Микола Лисенко був бажаним гостем, вирiзняючись не тiльки музичною обдарованiстю та талановитою грою на фортепiано, а й своею вродою та вишуканiстю манер справжнього аристократа.

Пiд час одного з виступiв на одному iз званих вечорiв привабливий юнак Микола (тодi вже студент унiверситету) зачарував своею вiртуозною грою одну панночку iз харкiвськоi аристократичноi родини. Прослухавши виконання ним творiв Шопена, п’еси Контського, не знайома з Лисенком особисто, панянка зняла iз себе коштовну золоту брошку з самоцвiтом i прикрiпила ii до грудей молодого пiанiста зi словами: «Юначе, прошу прийняти це, як нагороду за вашу неперевершену майстернiсть, яка захопила мене!» Ту брошку молодий студент подав до лотереi, збiр коштiв вiд якоi призначався на пiдтримку незаможнiх студентiв.

У перiод навчання у харкiвськiй гiмназii Микола також брав участь у благодiйних концертах, зiбранi кошти з яких призначались на пiдтримку незаможнiх студентiв.

Так iз 14—15 рокiв пiанiст М. Лисенко розпочав свою концертну дiяльнiсть, яку вестиме до кiнця свого життя, близько 55 рокiв.

У роки навчання у харкiвськiй гiмназii зростае його захоплення украiнською старовиною. Як вiдмiчае Михайло Старицький, «вiн (Кулiш) зробив сильне враження i змiстом своiм, i, головне, мовою; ми пережовували кожну фразу i захоплювались, як воно виходить i ловко, i звучно, i як яскраво змальованi найтоншi обриси картини… Звичайно, крiм «Ради», ми прочитали «Записки о Южной Руси».

Етнографiчний матерiал i заклик до збирання народних скарбiв настiльки запалили Миколу, що вiн став збирати й записувати народнi пiснi…»

У цей гiмназiйний перiод життя Миколи мало чим вiдрiзнялось вiд пансiонного. Канiкули, свята неодмiнно проводились вдома, у родичiв: то в Жовнинi, то в Гриньках. Вiдмiнним було те, як вказуе М. Старицький, що пiдлiтки «крiм звичайних розваг в залах та вiтальнях, а також утiх на лонi природи, багато читали вголос один одному, переживаючи душею всi перипетii життя героiв.

Мiж iншим жадiбно читали з тiтчиноi бiблiотеки (матерi Лисенка) Вальтера Скотта, Дюма, Ежена Сю, Бальзака, – звичайно в перекладi на росiйську мову, i навiть викрадали у гувернантки, що була при сестрi Миколи Софii i меншому його братi Андрii, Польдекока французькою мовою, знання якоi ми й розвивали на цих романах.