Iван Богун

Точно так же, як Конашевич-Сагайдачний, Вишневецький-Гайда, Іскра-Остряниця, Тимофiй Шкамат-Носач.

Саме слово «Федорович» перекладаеться з старогрецькоi як «Богом даний», адже в Украiнi було дуже широко поширене iм’я «Богдан» («богом даний») замiсть «Федiр». Сам Іван Федорович Богун, як вiдмiчае вже згадана Т. Таiрова-Яковлева, у всiх офiцiйних документах (у реестрi 1649 р. пiд Корсунським договором зi Швецiею 1656 р.) iменуе себе по батьковi – «Іван Федорович», а не на прiзвище «Іван Богун».

Серед предкiв І. Богуна iсторики називають Данила Федоровича, вiдомого ватажка украiнських козакiв на службi у короля Яна Собеського.

Батько Івана – Федор (Теодор) Богун, за припущенням iсторикiв, – православний шляхтич гербу «Ястржембец» (назву гербу дав яструб, зображений в нашоломнику): на блакитному полi золота пiдкова з золотим Кавалерським хрестом.

Федiр Богун орендував мiстечко Бубнов (в воеводствi Киiвському, пiд Каневом, недалеко вiд Черкас) i вiв вельми незалежне для православного шляхтича життя, часом роблячи «наiзди» на сусiдiв-полякiв.

Одним з таких сусiдiв-суперникiв був Олександр Олекшiч, з сином якого Павлом згодом листувався Іван Богун.

Ми не маемо достовiрних вiдомостей про дату народження І. Богуна. Історики припускають, що вiн народився близько 1608 р. i на момент Хмельниччини йому було приблизно 40 рокiв.

І. Богун, за припущеннями, був вище середнього зросту, мiцний у плечах, волосся темно-русяве, очi свiтлi.

Як представник родовоi украiнськоi шляхти Іван Богун мав здобути досить високу освiту.

Вiн, можливо, навчався в однiй iз братських шкiл або в польському колегiумi, а можливо й у Киево-Могилянському колегiумi. Прекрасний почерк Богуна-Федоровича, як вiдмiчають дослiдники, який вiдповiдае всiм достоiнств украiнського бароко, не залишае сумнiвiв в його освiченостi.

Припускають, що Іван Богун мiг володiти шiстьма iноземними мовами. Вiн не лише розмовляв, а й писав i читав. Згодом у нього були дружнi стосунки з унiкального таланту людиною, генеральним писарем Івана Виговського Юрком Немиричем, який закiнчив чотири унiверситети в Європi, дружив з королем Францii та Швецii, а нiмецькi герцоги вважали за честь приймати його.

Ще за однiею версiею, письменника Олекандра Дмитрука, зовсiм юним Івана вiдправили на навчання до Нiмеччини, де вiн здобув фах iнженера-фортифiкатора. Дмитрук пише: «…Ще пiдлiтком юного Івана, рятуючи вiд сваволi магнатiв Калиновських, вiдвозять у Берлiн, де вiн не просто перебувае, а навчаеться.