Іван та Юрій Липи

Чикаленка працював неподалiк вiд Ананьева в селi Окна (сьогоднi – селище мiського типу Краснi Окни).

Унаслiдок такого цькування обидва лiкарi змушенi були шукати iнше мiсце роботи. Основною персоною, яка поставила собi за завдання прибрати лiкарiв-украiнцiв з посад, був Микола Ерделi (1846–1902) – представник дворянського роду Угорщини. Микола Ерделi був повiтовим гласним Ананьева i зробив чималий внесок у розбудову цього регiону. Невiдомо, чи мав магнат iнтереси в Липецькому, адже цькування мiсцевого лiкаря навряд чи сприяло полiпшенню лiкарняноi справи в селi.

Маючи значний вплив у земствi, М. Ерделi мiг дозволити собi будь-яку забаганку.

Пiсля багатонацiональноi Херсонщини мальовнича Полтавщина значно бiльше подобалася лiкарю. Напевне, пiсля подорожi п'ятирiчноi давнини цей край манив його до себе. Та спочатку нового лiкаря не надто добре сприймали мiсцевi жителi. Як зазначав сам лiкар, вони «як ведмедi, живуть по хуторах, такi ж дикi, як i ведмедi. Знахарок i знахарiв тут бiльше, нiж у других мiсцях…» І.

Липа поселився в пятикiмнатнiй хатi, де, щоправда, спочатку не було жодних меблiв i посуду. Та з часом вiн облаштував це житло, а поряд из будiвлею виростив розкiшнi троянди.

У лiкарнi пiд керiвництвом І. Липи були два фельдшери й акушерка. Не вистачало найнеобхiднiших iнструментiв. Лiкар просив на iх купiвлю 300 рублiв, а отримав лише 100. Тож iнструменти доводилося купувати найдешевшi. За тодiшнiми реалiями Росiйськоi iмперii земський лiкар отримував платню до 1 тисячи рублiв, i була можливiсть ii збiльшення за вислугою рокiв.

Аби змiнити ставлення управи до своеi дiльницi в Мачухах, І. Липа розписав статистичний звiт за десять рокiв роботи лiкарнi. В обов’язок земського лiкаря, крiм прийому хворих, входило також опiкування сиротами, яких на початок його дiяльностi було десять. Найбiльш виснажливою була робота в перiод епiдемiй. Так, у сiчнi 1899 року, коли в регiонi лютувала вiспа, iнфлюенца (грип), а згодом i скарлатина, І.

Липа приймав у середньому вiсiмдесят хворих на день i об’iжджав все хутори в радiусi сорока верст.

Лiкарня за керiвництва І. Липи стала своерiдним «культурним центром» села. Лiкар ламав стереотипне уявлення про цей заклад, як про останне мiсце, куди хочеться потрапити. До рiздвяних свят наприкiнцi 1900 року в нiй було влаштовано свято для мiсцевих дiтей. Не забув лiкар i прикрасити лiкарню святково вбраною сосенкою, потурбуватися i про подарунки.