Князь-варвар

– Наш Великий князь Володимир Святославович зараз у Вишгородi приймае послiв вiзантiйських, – промовив Добриня, дивлячись на Ягну з докором iз-пiд своiх густих брiв, на якi нависав вiйськовий шолом iз нерухомим нанiсником.

Ягна похитала головою, не дослухаючись до мовлених слiв, впритул пiдiйшла до Добринi, виставивши лiву руку уперед. Здавалося, ця тендiтна жiнка, зовсiм не будучи поляницею, хоче здолати ратного воiна. Їi повiйник iз тонкоi i легкоi тканини, увiнчаний убрусом, почав послаблюватися на потилицi, тому темне як воронове крило волосся жiнки з’явилося на чолi.

Дружиннi воiни, смерди, закупи та челядники, однi з цiкавiстю, iншi з тривогою дивилися на протистояння, яке раптово виникло бiля святилища мiж знахаркою та грiзним вожаком дружинноi ратi.

– Ти бачив, скiльки сил вiн втратив, проводячи обряд жертвоприношення, на славу i добробут усiх. У тому числi i на славу того, хто навiть не захотiв прибути вiддати належне шанування споконвiчним Богам, – слова Ягни, як вiстря меча, кололи не лише свiдомiсть Добринi, а й усiх навколо присутнiх, – хто допоможе Святозару вийти зi священного кола? А якщо там раптом його здолае Мара, що тодi робитимете ви всi i ваш Великий князь? Що вiн без нього зможе вчинити?

Ягна спочатку повела рукою в бiк Святозара, а потiм iзпересердя тупнула ногою, наче намагаючись налякати мужнього воiна.

– Можливо, я як людина, яка тут замiщае Великого князя, мiг би вивести Верховного волхва зi священного кола, – не зовсiм впевнено, знову поклавши свою кремезну руку собi на груди, проговорив суворий Добриня Нiскинiч.

– Ти можеш замiщати Великого князя скiльки завгодно, де завгодно, i перед ким завгодно, але не перед Богами, тому не можеш увiйти в священне коло як захисник землi нашоi рiдноi, – промовила як вирок Ягна i ii слова звучали загрозливо, наче чорна, несамовита буря, яку час вiд часу на землю насилали Боги, коли були незадоволенi дiяннями людей.

Всi присутнi на святилищi, хто змiг уявити, що може скоiтися, коли Святозару не стане наснаги вийти зi священного кола, стало i страшно, i моторошно. Люди вiдчули перший порив безнадii, посланий до них Богами. Присутнi почали гомонiти все гучнiше i гучнiше.

Добриня поморщився.